Українська література » » Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко

Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко

---
Читаємо онлайн Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко
Розділ 20

Олексій

- Привіт, Тигр. Я тебе зачекалася.

- Привіт, Лейло, – я дивуюсь – Ти на мене чекала? Начебто не настільки близько знайомі.

- А кому ще я могла знадобитися настільки, щоб мене викрали з тієї приватної клініки, куди мене сховав милий братик? - за згадки Сеймура Лейлу пересмикнуло.

- Тобто ти знаєш, що Сеймур звинувачує мене в … - обережно питаю я.

- У зґвалтуванні? Так, у курсі. Сеймур хоч і брат мені, але та ще мразь. Він постійно чіплявся, коли батька поряд не було. Найгірше було, коли той їхав на кілька днів. До речі, ми з Сеймуром зведені брат та сестра.

- Чи можеш розповісти, що тоді сталося?

- Якось у Сеймура була чергова пиятика з його дружками, батька в місті не було. Ці п'яні покидьки, друзі Сеймура, схопили мене і... а Сеймур... я ненавиджу його! Він… він був із ними!! - Лейла розплакалася. — Коли батько повернувся, я намагалася йому розповісти, але він мені не повірив! Мені ніхто не повірив!! Потім Сеймур вирішив, що звинувативши тебе він позбудеться конкурента у бізнесі. А мене замкнули у приватній клініці.

- Ти не знаєш, де твій батько зараз? - запитую Лейлу. - Вона підіймає на мене здивовані очі — Ти хіба не знаєш? Батько помер. Так мені Сеймур сказав. Він сказав, що ти його вбив!

- Ось хворий виродок! - не приховуючи огиди, вилаявся я.

- Не буду сперечатися. І дружки його такі самі. Оточення під себе підібрав. – Лейла зіщулилася. Я взяв із крісла плед і вкрив її. - Там у нього тільки один нормальний був, Шурік. І те, за людськими мірками – нормальний, а для них – неповноцінний. Він після аварії пам'ять втратив, не пам'ятав, хто він і звідки. А в іншому – майже порядний, наскільки це можливо, принаймні не відморозок, як бандити Сеймура.

– Цікаво, як нормальний тип міг в Ісматова затриматися? - ніби намагаюся відвернути Лейлу від неприємних спогадів, а заразом перевести розмову на тему, що зацікавила мене. Зі зґвалтуванням все зрозуміло, можна Сивого підключати та спробувати притиснути цих виродків. Якщо Лейла, звичайно, захоче. А ось її слова про Стаса мене зацікавили.

- Він, мабуть, колишній військовий, контужений чи що там трапилося, не знаю. Пам'ять втратив, а ті виродки й раді, навісили на нього все, що було і чого не було. А він і повірив, і подітися йому тепер нема куди з таким вантажем. 

А це вже цікаво! Може, й не все так погано у Стаса?

Бачу, що Лейла втомилася. Все-таки не легко її організму відновлення дається. Прощаюся з нею та йду. Треба якось усю цю інформацію тепер до Сивого донести. І бажано так, щоб не світити, що Лейлу на мій наказ з клініки викрали.

Щось дратувати Сивого поки що не хочеться. Нехай синці хоча б загояться. Та й не терміново це все. Спочатку треба Стаса вивезти, потім займемося розбиранням його справ.

 

Мар'яна

Льошка змився на роботу. Щось довго його нема. А мені що робити? Бродити його замком? З’їжджу додому, треба дещо забрати з речей. Максіка з собою візьму, а то знову кричати розпочне і все Льошине воїнство  до гикавки доведе.

Виходжу з Максіком під пахвою і прошу охорону відвезти мене додому. Хлопці спочатку напружилися, потім побачили, що я без котейок і заспокоїлися – отже, не втікаю. Бояться вони Тигрова таки.

 

Олексій

Поспішаю додому, там Мар'яна, мабуть, зачекалася! Приємно, чорт забирай, коли на тебе чекають.

Під'їжджаємо до будинку. Жодної чергової машини у дворі не бачу. А це означає, що Мар'яни вдома немає. Не хочу виглядати ідіотом в очах своїх хлопців, тому нікого ні про що не розпитую та йду до її кімнати. Максіка немає… Починаю закипати, але тут мені на спину приземляється одне з її лисих чудовиськ. Я вже знаю, що у Фунтика така звичка. Боженько! Хто додумався так назвати цю… істоту…

Дзвоню Мар'яні:

- Вітання! Ти де? Я повернувся додому, а тебе нема.

- Я заїхала до себе, забрати деякі речі. – уфф… видихаю облегшено. Сподіваюся, не дуже голосно. - Розслабся, я скоро повернуся.

Все-таки Мар'яна почула мій подих полегшення.

- Не затримуйся, я вже скучив!

- Мені ще треба у клініку, ненадовго.

- Дуже треба?

- Льоша, в мене робота.

– Та я просто. Не затримуйся, добре?

- Я не довго! Не сумуй!

- Я не можу не нудьгувати. Я можу передчувати, — додаю своєму голосу трохи сексуальності та нудьги.

- Тоді... Готуйся до зустрічі! – хихотить Мар'янка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
Сподобався роздiл?
Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
$(document).ready(function () { $('.rating-star').on('click touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
Скачати книгу Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко
Відгуки про книгу Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: