Вітчим для падчерки - Віта Кросс

Глава 17. Кевін

Елізабет не змусила себе довго чекати. Як ластівка випурхнула з дому, навіть не затримавшись ні на хвилину. Злегка ще вологе пшеничне волосся розвивалося на осінньому вітрі, поки вона підходила до машини. Відчинила двері, забралася всередину і посміхнулася мені.

 - Я готова, містере Мітчелл, нічого що я не фарбувалася? - на ніжному обличчі ані грама косметики, замість обліплюючої сукні вільна світло сіра футболка, заправлена ​​в блакитні джинси і кросівки.

Дивлюся на неї і не можу зрозуміти чому не виходить відмагнітитися. Такий проста дівчина не для мене. Я вибираю дорогих жінок, найкращих і ефектних. Крихітка Ель же повна протилежність тому, кого я звик бачити поруч. Її наївні очі дивляться на мене з довірою і вдячністю. З-під вільної футболки видніється оголене плече і мене починає замикати. Різко відводжу погляд і заводжу машину.

 - Нічого, Елізабет. Бойова розмальовка тобі не личить.

Ми від'їжджаємо від будинку і виїжджаємо на трасу, де я можу розігнатися до пристойної швидкості.

Не люблю повільне ковзання по дорозі . Машина створена для того, щоб підкорювати автобан, а для менш комфортної їзди є метро і автобуси.

 - Куди ми їдемо? - мелодійний голос Елізабет знову змушує подивитися на дівчину. Дивно, але якщо мій бічний зір мене не підводить вона весь цей час дивиться на мене.

 - Я так розумію, що ні клуби, ні ресторани тебе не цікавлять. Або якщо ти голодна можемо все ж навідатися в якесь кафе. Але якщо у тебе інші варіанти, я їх вислухаю.

 - А поїхали в Центральний парк, - задерикувато пропонує крихітка Ель.

 - А що там в парку ?

 - Кінотеатр під відкритим небом. Я сто років там не була. Там і хот-доги продаються, можна буде перекусити.

Скептично вигинаю брову і хмикаю. Двадцятирічна дівчина хоче в кінотеатр під відкритим небом? Мені не здалося? А як же дорогі розважальні центри, бари з багатим вибором коктейлів або як мінімум центральна вулиця з купою напханих бутиків? Я вже навіть готовий був не на жарт розщедритися. Дівча не дурна, зрозуміла, що я хочу їй підняти настрій після того, як побачив її всю забруднену якоюсь липкою гидотою. Інша б на її місці вичавила мої кишені, як лаймовий сік в мохіто, а вона хоче хот-дог ??

 - Ти впевнена, що не хочеш кудись в інше місце? Я можу дозволити собі і тобі в тому числі незабутній вечір, Елізабет.

 - Він уже незабутній, - погляд з-під опущених вій вистрілює в мене щирістю.

- Там може бути холодно, якщо лягти прямо на землі. На дворі вже осінь.

 - Ну і що? Ми спробуємо вмоститися там, а якщо замерзнемо переберемося в машину, головне припаркувати її де-небудь в зручному місці, і прямо звідси подивимося фільм, - Ель знизує худими плечима і з надією дивиться мені в очі.

- Тобто ти без жартів хочеш саме туди?

 - Так.

 - Ну добре, переконай мене, що це дійсно найкраще місце для проведення вечора .

Світлі брови зсуваються до кирпатого носа, поки вона починає обдумувати варіанти. Я ж просто знущаюся і намагаюся перевести наше спілкування в більш легку манеру. Це її «містер Мітчелл» і переляканий погляд часом напружують.

 - Мммм ну там смачні хот-доги, свіже повітря, хороші старі фільми, яких зараз майже ніде не крутять, - починає перераховувати Ель , сексуально кусаючи губу, але при цьому навіть не віддаючи собі звіту в тому, як це виглядає. Я знову стримую напружений видих.

 - Не переконала, - качаю головою.

 - А як мені вас переконати?

- Поцілуй мене.

Дідько, я сказав це вголос?

Чіпляюся поглядом за ошелешене обличчя Елізабет і прямо на моїх очах її щоки стрімко червоніють. Магія, не інакше.

 - Ви серйозно?

 - Якщо скажу, що так? Поцілуєш?

 - Ні, - тонкі пальці літають по джинсам в спробі зачепитися за щось. Рознервувалася маленька.

 - Впевнена? - я звичайно затіяв небезпечну гру, але мені так подобається як вона бореться з собою.

  - Ну звичайно. Ви ж мій майбутній вітчим, - випалює і тут же відвертається до вікна.

Тягнуся рукою, обхоплюю підборіддя пальцями і повертаю до себе обличчям.  

 - Елізабет, я пожартував, розслабся. І називай мене Кевіном.

Величезні очі досліджують моє обличчя з непідробним інтересом і я б навіть сказав прихованим захватом. Гальмую на червоному і можу нарешті пару секунд подивитися на неї без того, що треба відволікатися на дорогу.

Диявол, які у неї губи. Ми зависаємо, дивлячись один на одного. Крихітка важко дихає і я впевнений, поцілуй її прямо зараз, вона піддасться і розм'якне в моїх руках. Така маленька і беззахисна.

Ззаду лунає сигнал, схоже світлофор вже переключився. Ель здригається. Я випускаю її і беруся знову за кермо.

 - Мені подобається ваше ім'я. Спасибі, буду кликати вас Кевін.

Ми приїжджаємо в парк, до спеціально відведеного місця, де вже припарковано кілька машин, а прямо перед екраном де не де розташувався народ на пледах і з відрами попкорну. Купую крихітці хот-дог і плитку молочного шоколаду. Чомусь здається, що вона любить саме такий.  

Нам видали плед і вже через хвилину ми зручно влаштувалися на ньому трохи віддалік інших глядачів. Я лягаю на бік, спираючись на лікоть і спостерігаю за тим, як Ель поглинає хот-дог. Видовище треба сказати не для людей зі слабкими нервами. Якби я не хотів її так сильно, можливо не уявляв би на місці цієї булки з сосискою свій член. А так фантазія підкидає дуже живі картинки того, як її вологий боязкий рот міг би проробляти те ж саме зі мною. Ох, це нестерпно. Відчуття, що вся кров від мозку приливає до паху, і тепер член поводиться так, ніби його занурили відразу в кетчуп і гірчицю. 

 - Спробуйте, містере, ой, Кевін, - посміхається Ель і простягає мені свій хот-дог. Після того, які думки я про нього тільки що малював, пробувати його не хочеться від слова зовсім.

 - Дякую, я не голодний.

 - Ви їли коли-небудь хот-доги? -з підозрою мружиться розумна дівчина, змушуючи мене посміхнутися.