Оленіада - Ірен Віталіївна Роздобудько

блондинка з неосяжними й неприборканими грудьми, що, навіть перебуваючи в тугому полотняному бюстгальтері, усе одно лізли під пахви. Щоправда, талія в неї була тонка, а нижче починалася та розкіш, від якої затято звільняються міські дівчата, доводячи себе до сказу у тренажерних залах. Зої від такої краси звільнятися зовсім не хотілося. Навпаки. Її постійні клієнти — Валентин Ройтберг та Семен Василенко — шаленіли від одного її вигляду і бігали до перукарні тричі на тиждень. Звичайно ж, у різні дні. Валентин Самсонович — людина завантажена роботою — увечері, Семен міг примчати посеред дня: розклад у нього був вільний, адже працював у тій же редакції, що й пан Ройтберг, тільки мав змогу вільно пересуватися містом у пошуках фактів, новин та подій. Стригти обом було майже нічого. І коли «їжачок» Ройтберга та «напівбокс» Василенка перетворилися на зачіску «клану бритоголових», Зоя просто запропонувала одному завітати до неї на каву (а саме — вічно заклопотаному Василенкові), а із другим погодилася піти до ресторану «Божевільний П’єро».

Відтоді так і повелося: чіткий графік та розподіл функцій — Василенко лагодить сантехніку та забиває цвяхи, Ройтберг завантажує холодильник. Зоя особливо не приховувала, що приймає обох. Їй навіть подобалося дратувати одного подробицями побачення з іншим. Усе одно шанси її мізерні: обидва кавалери одружені. Щоправда, за Василенка Зоя б не пішла нізащо, а от Ройтберг... Недоліків у нього було море, але ж і оленів — пара та ще й чималий приплід. Часом, коли Ройтбергова дружина була у відрядженнях, Валентин позичав Зої упряжку. Тоді вона мчала нічним містом, як Снігова королева, невпинно шмагаючи бідаку Сема по вгодованих сіро-білих боках. Бачили б її ті телезірки, той імпозантний Юзя! Скільки у неї, у Зої, пристрасті, скільки нештучного рум’янцю та здорового шаленства! Цоб-цабе!

Тільки як повідомити світові, що ти є? Що достойна, аби до тебе навколішки задкували не тільки Марканов чи який-небудь Торчинський, але і сам віце-спікер — не тільки рідного, але й англійського парламенту?!

Зоя солодко потягнулася та спустила ноги з ліжка.

І раптом згадала.

І раптом здригнулася.

Господи! Невже те, що відбулося вчора, — правда?! І ця правда була крутіша за недавній сон.

* * *

А відбулося ось що. Пізно увечері Зоя вже накрутила волосся на бігуді, надягла халат і збиралася дивитися «Багату Тасю» — чотириста другу серію про красиве життя давніх московитів, — коли у двері подзвонили. Був вівторок — її вільний день, який саркастичний Ройтберг охрестив «рибним».

Отже, гість був незапланований. Стягувати бігуді не хотілося, — і Зоя накрила голову грайливою шовковою хусткою, від чого верхня частина тіла за об’ємом майже зрівнялася з нижньою. Відчинила. На порозі стояв сімнадцятирічний Бодя Ройтберг. Від нього тхнуло нефільтрованим пивом «Гармата».

Останнім часом Бодя також часто заходив до перукарні, і його зачіска почала наближатися до батькового «їжачка».

— Можна увійти? — нахабно промовив Бодя.

— Я вже лягаю спати, — суворо попередила Зоя. — Ось зараз потелефоную твоїм батькам...

— Навряд. — Бодя відсторонив її від дверей і увійшов.

— Добре. Чого тобі?

Запал Боді зійшов нанівець. Він укинув до рота жуйку, пожував її і видув велику кулю зеленого кольору.

— Це — усе? — посміхнулася Зоя. — Гарні в тебе кулі виходять!

— Зоя! — нарешті наважився Ройтберг-молодший. — Зоя...

— Ну?!

— Ти хочеш мати власного оленя?

Очі Зої зблиснули.

— Так от, я довго думав, — продовжував Бодя, — і знаю, як тобі допомогти. Батько ж не допоможе, не сподівайся...

Тут довелося зніяковіти Зої. Вона розуміла, що Бодя вже дорослий хлопчик і здогадується про її стосунки із батьком.

— Що ти маєш на увазі? — тримаючи марку, сексуальна перукарка підперла руками об’ємні стегна.

— Та нічо... Ти знаєш, що один оленячий ріг коштує стільки ж, скільки молодий олень, а може, і більше?

— Правда?

— Правда.

— Ну то й що з того?

— Я... я можу дістати тобі ріг. І ти купиш оленя.

— Ой, який добрий хлопчик-кіркорівець! — засміялася Зоя. — А ти знаєш, що в’язниці переповнені отакими-от мисливцями за чужими рогами?

— Сподіваюсь, батько мене не посадить... — похмуро пробурмотів Бодя, і Зоя одразу ж припинила сміх.

— То що ти пропонуєш? Украсти ріг батьківського оленя?

— Саме так, — упевнено підтвердив Бодя і, опустивши очі, додав скоромовкою: — Я для тебе усе зроблю, Зою! Навіть сьогодні вночі — тільки скажи.

Зоя бачила, що хлопець не жартує. З одного боку, пропозиція була привабливою. Дійсно, якби продати ріг, то питання власного транспорту відпало б. З другого — це було небезпечно. А з третього — не обідніє Ройтберг, якщо поділиться рогом. А з четвертого — вона тут ні до чого. Нехай потім розбирається зі своїм синочком сам.

— Ну... Я навіть не знаю... — промовила вона, поправляючи на голові хустку. — Ти ж потім не відлипнеш. Знаю я вас... — А сама раптом подумала, що й ця ідея не така вже погана: поміняти старого Ройтберга на малого. Все одно достойних кавалерів поки що на її горизонті не спостерігається.

Зоя поправила на грудях квітчастий байковий халат, міцніше затягнула пасок, присіла на край трельяжу, виставивши вперед ногу в червоному капці з синьою облямівкою.

— Давай домовимося так, хлопче. Я тобі нічого не обіцяю. А ти мені нічого не пропонував. Добре? Я — жінка. Ти — чоловік. Маєш усе вирішити сам. Набридло мені з вами нянькатись. Хочеш зробити приємне — не питай. От запам’ятай це золоте правило. А тепер — іди собі з богом! Іди, іди: я вже півсерії через тебе пропустила!

Вона випхала Бодю за двері.

А за пару годин, коли вона вже дивилася «Секс і село» та куняла носом, у квартирі знову пролунав дзвоник. Захеканий Бодя витяг із величезної турецької сумки оленячий ріг і тицьнув його в руки розгубленої Зої...

...Згадавши цей нічний випадок, Зоя як підстрелена скочила з ліжка. Побігла до ванної кімнати. Там, старанно загорнутий у рушники, лежав ріг...

* * *

Справжній оленячий ріг від здорової тварини в повному розквіті сил, у пору статевої зрілості! Тобто кіло чи більше цінного лікарського препарату, тобто тисяча-дві або і три доларів, тобто оленятко, яке можна придбати на «чорному ринку»! Мати Божа! Здійснення мрій. Оленятка можна прилаштувати в стайню Ройтберга. Нехай посмикує ягель із загальної купи. Не збідніє Ройтберг! Думай, Зою, думай!

І