Три метри над рівнем неба - Федеріко Моччіа

— Кажи далі.

— Коротше, зі спинки помалу перейшов до плеча.

— А ти?

— Я… нічого. Робила вигляд, що не помітила. Дивилася фільм, ніби мені страшенно цікаво. А потім він притягнув мене до себе й поцілував.

— Тебе поцілував Кіко Бранделлі? Вау!

— Чому тебе це так бентежить?

— Ну, він гарний хлопець.

— Так, але занадто цим переймається… Увесь час видивляється у дзеркало… Ну, коротше, у другій частині фільму він майже відіграв утрачені бали. Купив мені ріжок «Альджиди»6. Фільм одразу ж різко покращав, можливо, через верхню частину ріжка, ту, що з горішками. Вона була казково смачна. Отже, я відволіклась, а відтак виявила, що його руки опинилися занадто низько. Я спробувала його відсунути, а він — ніяк, учепився в твою синю спідницю! Так і розтягнув.

— От хряк!

— Ага, подумай лишень, він і не збирався відпускати. А потім знаєш, що він зробив?

— Ні, і що ж він зробив?

— Розстібнув свої штани, узяв мою руку і почав її тягнути донизу. Ну, коротше, до своєї штукенції.

— Ні! Тоді він і справді хряк! А потім?

— Щоб заспокоїти його, я мусила пожертвувати морозивом. Сунула його туди, у відкриті штани. Ти б бачила, як він підстрибнув!

— Молодчина, сестричко! У тебе аж ніяк не «м’якенька серцевинка»7…

Вибухнули сміхом. А тоді Даніела, користуючись моментом веселощів, вийшла із зеленим костюмом сестри.

Тим часом у своєму кабінеті на м’якому дивані з кашеміровим візерунком Клавдіо набивав собі люльку. Йому дуже подобався цей ритуал із тютюном, але насправді це був лише компроміс, оскільки вдома йому більше не дозволяли курити «Мальборо». Дружина, затята любителька тенісу, і дві дочки, прихильниці здорового способу життя, сварили його за кожну цигарку, так що він тепер віддавав перевагу люльці. «Вона надає тобі вишуканості, ти маєш більш задумливий вигляд!» — сказала Рафаелла. І справді, він мав задум, і той йому вдався. Набагато краще тримати цей шмат дерева в роті та пачку «Мальборо» в кишені, аніж сперечатися з дружиною.

Він затягнувся, потім клацнув на телевізійне меню. На екрані дівчата спускалися сходами, співаючи дурнувату пісеньку й вип’ячуючи пружні груди.

— Клавдіо, ти готовий?

Блискавично перемкнув канал.

— Звісно, люба.

Рафаелла подивилася на нього. Клавдіо й далі сидів на дивані, але вже не з таким упевненим виглядом.

— Зміни краватку, зав’яжи ось оцю, бордову.

Рафаелла вийшла з кімнати, не даючи йому змоги заперечити.

Клавдіо розв’язав вузол своєї улюбленої краватки, натиснув кнопку на пульті. Він сподівався, що повернуться гарні дівчата. Однак довелося задовольнитися якоюсь бідолахою-домогосподаркою, що, танцюючи абсолютно не в такт, демонструвала білий пухкий живіт. Якийсь бляклий тип за столиком неподалік дивився на неї, він був одягнутий у жахливий псевдокитайський голубий халат. Клавдіо вдягнув бордову краватку й зосередився на зав’язуванні нового вузла.

— Бабі, можна дізнатися, куди ти поклала тонкий олівець?

— Він там, у шухлядці з косметикою.

— Де?

Тиша, яка запала відтак, свідчила, що Даніела знайшла те, що шукала. У маленькій ванній, яка розділяла кімнати сестер, Даніела щедро квецяла очі тушшю. Буквально прилипла до дзеркала з надією, що це покращить результат. Марно.

Бабі з’явилася поряд із нею.

— Ну і як тобі?

На ній була сукня у квіточки, рожева й легка. Вона ніжно охоплювала талію, а відтак вільно спадала на пишні стегна.

— То як?

— Добре.

— Але не чудово?

— Дуже добре.

— Гаразд, але чому ти не кажеш: «чудово»?

Даніела силкувалася накреслити лінію, яка мала видовжити її очі.

— Ну, мені не подобається колір.

— Так, а крім кольору…

— Мені не надто подобаються такі грубі бретельки.

— Так, а крім бретельок?

— Ну, ти ж знаєш, мені не подобаються квіточки.

— Так, але ти не звертай на них уваги.

— Тоді вигляд у тебе чудовий.

Бабі, аж ніяк не задоволена судженням сестри, не знала й сама, що, власне, вона воліла б почути. Взяла флакончик «Каронн», який вони з батьками купили у «д’юті-фрі», повертаючись з Мальдівів. Виходячи, штовхнула Даніелу.

— Гей, уважніше!

— Сама будь уважнішою! Я тобі краще підіб’ю око, щоб воно стало синім, аніж ти його намалюєш. Ну поглянь, як ти фарбуєшся!

— Це я для Андреа.

— Якого Андреа?

— Паломбі. Я познайомилася з ним біля Фальконьєрі. Він розмовляв із Марою та Франческою з четвертого класу8, а коли вони відійшли, я йому сказала, що я їхня однокласниця. Ось так нафарбованій, скільки б ти дала мені років?

— Ну, ти здаєшся старшою. Принаймні п’ятнадцять.

— Але ж мені і є п’ятнадцять!

— Розтушуй трішки отут… — Бабі прислинила вказівний палець, потім поклала його на повіку сестри й почала масувати. Повторила те саме з іншого боку. — Ось так!

— А тепер?

Бабі подивилася на сестру, піднявши праву брову.

— Тобі вже скоро виповниться шістнадцять.

— Це однак замало.

— Дівчата, ви готові?

Рафаелла, стоячи біля вхідних дверей, увімкнула сигналізацію. Клавдіо та Даніела швидко пройшли повз неї, останньою вийшла Бабі. Рафаелла обернула ключ у замку і витягла маленький штекер. Червона лампочка замиготіла, навіюючи відчуття безпеки й спокою. Клавдіо, Даніела й Бабі зайшли у ліфт і почули глухий звук небезпечної порожнечі під ногами. Останньою в нього ступила Рафаелла й натиснула на кнопку «1». Вечір розпочався. Клавдіо поправив вузол краватки. Рафаелла провела рукою по волоссю. Бабі осмикнула свій темний піджак із широкими плечима. Даніела просто глянула у дзеркало, вже знаючи, що зустрінеться там із поглядом матері.

— А ти не занадто нафарбувалася?

Даніела хотіла відповісти.

— Та облиш, ми й так запізнюємось, як завжди.

Цього разу Рафаелла у дзеркалі зустрілася очима з Клавдіо.

— Та я ж тільки вас чекав, сам я був готовий ще з восьмої!

Мовчки приїхали на перший. У ліфт увірвався запах м’яса, що його тушкувала дружина портьє. Цей аромат Сициції змішався з дивною французькою компанією, що складалася з «Каронн», «Драккар» та «Опіум». Клавдіо усміхнувся.

— Це пані Терранова. Вона готує неймовірне м’ясне рагу.

— Вона туди кладе забагато цибулі, — таким був вердикт Рафаелли, яка давно обрала французьку кухню, що спричинило щире занепокоєння всієї родини та справжній відчай у їхньої помічниці по господарству, уродженки Сардинії.

На третьому поверсі хлопець, що вчився, зробив невеличку перерву. Він розмовляв по радіотелефону, нервово кружляючи квартирою й поглядаючи на каву, яка все не хотіла закипати,