Твої не рідні - Ульяна Соболева
Ось він - найчутливіший удар. Навіть не ляпас, а немов у сонячне сплетіння до задишки і їдкого болю в ребрах. І я зобов'язана його винести, не зламатися і гідно відповісти, але, звичайно ж, не ударом ... у мене на Машу не те що рука не піднімалася, а й голос не підвищувався, і не тільки тому, що не почує ... вона б відчула і дуже чуйно ставилася до будь-яких змін у моєму настрої. Якщо я засмучувалася, вона сприймала це дуже болісно саме на свій рахунок.
Я взяла Марійку за руку і повела за собою в коридор, присіла навпочіпки так, щоб бути з нею на рівні очей. Щоб їй не довелося дивитися на мене знизу вгору. Так, я могла б відкласти цю розмову подалі і відмахнутися від неї, а можливо, і збрехати, але Марійка не заслужила моєї брехні, нам вистачає інших психологічних проблем, з якими ми справляємося щодня.
- Так, це твій тато і він ... він не поганий. Просто так вийшло, що ми з ним більше не разом.
Дивиться уважно, як я рухаю губами, потім мені в очі.
- Тоді чому ми тікаємо?
Як же боляче відповідати на ці питання, так боляче, що я просто не можу спокійно зітхнути на повні груди. Але я все ж зітхаю, намагаючись ковтати сльози і не показати дочці свій біль. Але вона все сама відчуває, я знаю.
- Тому що іноді у дорослих трапляються серйозні розбіжності. І я не готова зараз продовжувати наші сварки. Це завдає мені болю.
Марійка стиснула маленькі кулачки, і її очі блиснули гнівом. Таким комічним для настільки маленької істоти.
- Якщо він заподіює тобі біль, то він поганий. І я його ненавиджу.
Ні, ніяка частина мене цим словам не зраділа. Я найбільше на світі хотіла, щоб у Марійки був батько, навіть не дивлячись на нашу ненависть один до одного. Вона не повинна знаходитися між двох вогнів. Жодна дитина не повинна - це рве душу. Я пам'ятаю, як розлучалася тітка Соня, і Таня тікала з дому і ненавиділа їх обох за те, що тягнуть її як річ, яку не можуть поділити.
Кожен у свій бік. Але ж дитина любить обох. Це все одно, що у матері запитувати: кого вона більше любить - старшого або молодшого ... Хоча матері теж різними бувають.
А я все ж зібрала б свою ненависть і стиснула її в кулаці до тріщин і кришива, не дозволяла б їй ламати психіку і життя моєї дитини. Я б дозволила Єгору спілкуватися і любити свою дочку ... Я б навіть дуже цього хотіла. І весь жах того, що відбувається, був в іншому - Єгору було плювати на Машу. Він навіть жодного разу про неї не запитав, і я впевнена, він і думати про неї забув. Його хвилювала лише уявна зрада, якої насправді не існувало. А дитина ... дитина була потрібна і улюдлена, поки я не перетворилася на тварину, що не заслуговує прощення, на тварюку, негідну носити прізвище Шумакова і не має право навіть на виправдання.
- Коли люди сваряться, то майже завжди в сварці винні обидва.
Мені важко давалися ці слова. Я не знала, у чому саме моя вина і чим я заслужила на таку люту недовіру і ненависть Єгора ... Я могла б йому все пояснити, якби він захотів мене вислухати. Але йому була не потрібна моя правда, він вважав за краще свою власну. Колись я читала книгу «Кільце Борджіа», і головна героїня, гонима головним героєм, вимовила неймовірно правильну річ: «Підозрює в зраді той, хто сам здатний на велику зраду». У мене ж у житті був єдиний чоловік - Єгор Шумаков. Перший ... і швидше за все, останній. Я, як і моя рідна матуся, не уявляла собі, що Марійку виховуватиме чужий чоловік, як і не уявляла, що до мене торкаються чиїсь руки, крім рук Єгора. Я була створена любити і належати тільки одному чоловікові, і немає значення, що він покидьок ... Моє серце це прекрасно усвідомлювало, але воно занадто повне ним. Нехай навіть однієї тугою, болем і ненавистю, але вони належали тільки йому, і місця для інших там не було ... а віддати тіло без серця я не вміла. Може, це і неправильно, і ми б з Марійкою жили б набагато краще, якби я вийшла повторно заміж. Таня часто говорила мені, що я могла б знайти хорошого чоловіка і пов'язати з ним своє життя, і він би полюбив Машу, як рідну.Та й на роботі до мене намагалися залицятися співробітники і партнери ... Але після Шумакова я померла, як жінка. Для мене мала значення тільки Марійка ... До тієї секунди, поки я не побачила нахабні і прокляті очі цього ненависного зрадника.
- Чому він ніколи до мене не приходив?
Її жести відривають від власних думок і змушують на секунду зірватися у прірву, не знаючи, що їй відповісти, поки не виривається само собою:
- Тому що ... тому що він не знав, що ти існуєш.
І все ж збрехала. Це сталося помимо моєї волі. Але я б не змогла їй сказати, що її батько зрікся її і не визнав своєю дитиною. Така правда нікому не потрібна. Правда, яка ранить у тисячі разів болючіше, ніж брехня, і залишить шрами на її маленькому сердечку. І я вважаю, що люди, які, прикриваючись правдою, намагаються зробити вам боляче, насправді роблять так навмисне, у спробі піднестися над вами в момент вашого болю від їх жорстоких слів. І вам нічого не залишається, як прийняти цей біль - адже це правда. Тому, хто приніс свою «правдиву» звістку, нічого за це не буде, але він сповна може насолодитися тим, як топче вас у лайно, і може смакувати те, як хрустять ваші кістки під його молотом істини. Особливо такими бувають «найщиріші і люблячі» друзі, які насправді ніякі не друзі, а безтактні і невиховані сволочі.
І мені ні на секунду не стало соромно за свою брехню. Соромно нехай буде її батькові, через якого я повинна брехати.
- Ти йому не сказала?
