Пуаро веде слідство - Агата Крісті
– Прошу вас, Гастінґсе, подзвоніть тричі, щоб прийшов лакей.
Я послухався: мене вже почала розбирати цікавість. Поки ми чекали на лакея, Пуаро швидко перекинув на підлогу кошик для використаного паперу й переглянув його вміст.
За кілька хвилин прийшов лакей. Пуаро і йому дав візитку, але той теж сказав, що не бачив її в містера Опалсена. Пуаро подякував, і лакей пішов, невдоволено глянувши на купу паперу, розсипаного по підлозі. Він, мабуть, почув зауваження детектива, який узявся збирати папірці назад у смітник:
– Але ж намисто точно застрахували, і то на чималу суму…
– Пуаро, – вигукнув я, – тепер я все зрозумів!
– Нічого ви не зрозуміли, мій друже, – відгукнувся детектив, – як завжди, анічогісінько! Це неймовірно – але так воно і є. Вертаймося в наш номер.
Ми йшли мовчки. Коли ж опинилися в кімнаті, Пуаро, на мій подив, кинувся перевдягатися.
– Я їду в Лондон, – пояснив він. – Просто зараз. Це необхідно.
– Невже?
– Саме так. Головну частину роботи – роботи для мозку (ах, мої чудові сірі клітинки!) вже зроблено. Тепер треба знайти підтвердження. І я його знайду! Еркюля Пуаро обманути неможливо!
– Колись-таки ви зазнаєте поразки, – зауважив я, скривившись на його пихаті слова.
– Не гнівайтеся, прошу вас, mon ami. Я хочу просити вас про одну дружню послугу.
– Звичайно, – радісно відгукнувся я; мені стало соромно, що я так гнівався. – Про яку послугу?
– Рукав піджака, який я зняв – не могли б ви його почистити? Розумієте, на нього налипло трохи білого порошку. Ви ж, напевно, помітили, як я провів пальцем по шухляді на туалетному столику?
– Ні, не помітив.
– Помічайте, що я роблю, друже. Я набрав трохи порошку на палець і в поспіху обтер його об рукав – тепер про це шкодую, бо не дотримувався методу – а це суперечить моїм принципам.
– Але що то був за порошок? – запитав я, пускаючи повз вуха слова про принципи.
– На жаль, не отрута, – підморгнув мені Пуаро. – Уже бачу, як завирувала ваша фантазія. То була всього лиш крейда.
– Крейда?
– Так, теслі наносять її для того, щоб шухляди легко висувалися.
Я засміявся.
– Ви старий хитрун! Я вже було подумав, що ви напали на якийсь слід.
– Au revoir80, мій друже! Тікаю!
Двері за Пуаро зачинилися, і я з напівглузливою, з напівзамилуваною усмішкою взяв піджак і потягнувся за щіткою для одягу.
***
Наступного ранку звісток від Пуаро досі не було. Я вийшов прогулятися, зустрів старих друзів і пішов із ними обідати в їхній готель. Потім ми подалися кататися, але в машини лопнула шина, і нам довелося довго з нею вовтузитися. Тож у «Ґранд Метрополітен» я нарешті добувся аж після восьмої.
І одразу зустрівся з Пуаро, який в обіймах містера й місіс Опалсен здавався ще меншим, ніж зазвичай. Зате обличчя в нього сяяло.
– Mon ami Гастінґсе! – закричав він, кидаючись мені назустріч. – Обніміть мене, друже, я тріумфально знайшов розгадку!
На щастя, про обійми він казав у переносному сенсі, бо в таких речах від Пуаро можна чекати чого завгодно.
– Ви що… – почав я.
– Це диво, я вважаю! – вигукнула місіс Опалсен, усміхаючись як ясне сонце. – Хіба я не казала, Еде: якщо він не зможе повернути мені перли, то не зможе ніхто?
– Так, люба, саме це ти й казала, і мала рацію.
Я здивовано глянув на Пуаро, і він кивнув.
– Мій друг Гастінґс, як кажуть у вас в Англії, досі літав десь у хмарах. Сідайте, і ми розкажемо вам по порядку, як усе щасливо розкрилося.
– Розкрилося?
– Так! Їх арештували!
– Кого?
– Прибиральницю й лакея, parbleu!81 Не очікували? Навіть із моєю підказкою про крейду?
– Але ж ви казали, що її використовують теслі.
– Справді використовують – щоб шухлядки легше совалися. Хтось хотів, щоб шухляду можна було рухати безгучно. Хто б це міг бути? Очевидно, тільки прибиральниця. План був такий геніальний, що навіть зуби Еркюля Пуаро не одразу його розкусили.
– Послухайте, як усе відбувалося. Лакей стояв у сусідньому номері й чекав. Француженка-покоївка виходить у свою кімнату, а прибиральниця блискавично висуває шухляду, виймає скриньку й передає в сусідню кімнату через двері. Лакей легко її відмикає дублікатом ключа, який сам і виготовив, виймає намисто і чекає. Селестіна виходить знову, а прибиральниця – стриб! – хапає скриньку і ставить назад у шухлядку.
– Тут заходить мадам і виявляє крадіжку. Прибиральниця вимагає, щоб її обшукали, вдаючи, що її гордість страшенно образили, і йде геть із номера. Вона знає, що в матраці лежить намисто-підробка, бо ж сама її туди запхнула зранку. Оце план, правда!
– Але навіщо ви їздили в Лондон?
– Пам’ятаєте візитку?
– Звісно, тоді я здивувався, і досі дивуюся. Я думав…
Тут я затнувся, глянувши на місіс Опалсен.
Пуаро радісно розсміявся.
– Une blague!82 Я підготував візитку для лакея. Вона мала спеціальну поверхню – для збереження відбитків пальців. Я поїхав просто у Скотленд-Ярд, розшукав нашого доброго друга інспектора Джеппа і виклав йому всі факти. Як я й підозрював, відбитки пальців належали двом знаменитим викрадачам коштовностей, які вже довгенько перебували в розшуку. Джепп приїхав сюди зі мною, злодіїв арештували, а намисто знайшли серед лакеєвих речей. Розумна парочка, але вони помилились у виборі методу. Хіба я не казав вам, Гастінґсе, щонайменше тридцять шість разів, що без методу…
– Щонайменше тридцять шість тисяч разів! – перебив я. – Але де ж дав збій їхній «метод»?
– Mon ami, шукати роботу прибиральниці або лакея – мудре рішення, але не варто занехаювати обов’язки. Вони не прибирали в незаселеному номері, а тому, коли лакей поставив скриньку на запилений стіл біля вікна в порожній кімнаті, від неї залишився квадратний слід…
– Пам’ятаю! – вигукнув я.
– До того, як я його побачив, то ще вагався. Але потім – уже знав напевне!
На мить запала тиша.
– І тепер я повернула собі перли! – урочисто проголосила місіс Опалсен.
– Що ж, – сказав я. – Тепер можна було б і повечеряти.
Пуаро з готовністю закивав.
– Ваше ім’я знову прославилося, – зауважив я за чаєм.
– Pas du tout, – спокійно відказав Пуаро. – Славу розділили Джепп і місцевий інспектор. Зате, – він поплескав по кишені, – у мене тут дещо є від містера Опалсена. І знаєте що, друже? Оскільки на цих вихідних…