Хтива мрія. Книга перша - Єва Басіста

Недовго пестить рукою. Забирає її, а поки це все відбувається я затуманена оргазмом, який поступово відпускає, а коли повністю покидає, то я відчуваю розгублення та не до кінця тямлю, що це щойно трапилося.

Але і тут до мене приходить ясність розуму. Я йому відсмоктала. Що тут ще розуміти?

Йому сподобалося?

Крадькома підіймаю погляд на Романа. Його очі заплющені,  а сам спирається рукою, якою ще і смартфон тримає, на одвірок. Інша рука розслаблено висить.

Обличчя у нього задоволене. Це мене тішить. Отже, йому сподобалося. Це плюсик.

Повертаю очі до його члена. Останній ще стоїть. Звісно не так сильно, як до цього, але думаю, що якщо продовжимо, то вистачить і на ще один раз.

Від еротичних думок я знову хапаю тілом збудження. Зараз точно все станеться.

Станеться…

Роман смикає повіки догори та перестає спиратися. Вирівнюється і очі на мене, а там його простягнута долонь та голос.

- Вставай. Досить так стояти.

Я впевнено чіпляюся за його теплу руку, і він допомагає мені вирівнятися. Мої ноги за ці п’ять хвилин трішки заклякли.

- Коліна не болять? - запитує Роман, коли відпускає мене.

- Ні, все нормально - мотаю головою та ближче до нього притуляюся. Кладу руки йому на плечі та відчуваю його теплу та ніжну шкіру. Опускаю руки нижче. Дозволяю собі помацати Романа. Гадаю, що мені це вже точно можна,  а тим паче після того, що трапилося.

Зупиняю долоні на рівні його пресу, підіймаю голову та тріпочу віями. Чекаю на пристрасний та солодкий поцілунок, адже у моїх мріях ми вже на тому ліжку, що за моєю спиною, полум'яно викачуємося. Мнемо білосніжні простирадла та бруднимо їх своїми хтивими бажаннями.

Боже, мені інколи страшно, що робиться у моїй голові. А зараз - поготів. Розпуста.

Роман опускається, сідає навпочіпки, а мене знову в жар жбурляє. Ще ніколи мені так не було душно. Зараз почну на себе долонями махати.

Він відгортає халат та дивиться на мої коліна, які трішки розчервонілися. Роман спочатку гладить праве коліно, а там ліве та руку спрямовує догори.

Я вже кусаю вуста… Безжально гризу їх та дрижу, мов осика… Навіть на деякі секунди випадаю із реальності.

- Несильно за волосся тягнув, - стоїть переді мною та поправляє мої пасма.

- Ні, - заспокоюю його та згадую, як колись мене в дитинстві інколи мама заплітала. Ось це було по-справжньому боляче…   

- Ну тоді біжи в душ.

- У душ? - не хочу вірити вухам - хай ті зухвало брешуть, як циганський ціп.

- Так, адже час біжить.

- А хіба…

- Що?

- Не буде далі? - псується мій настрій, адже уже знаю, яка відповідь на мене чекає.

- Потім про це поговоримо, - лунає моя здогадка. - А тепер - бігом митися.

- Добре, - бурмочу та йду до ванної, але зупиняюся та обертаюся. Підходжу до своєї сумочки - виймаю з бокової кишені гумку для волосся. Тільки після цього йду до ванної, де душно та пахне гелем для душу.

Зачиняю за собою двері. Мені образливо. Я думала одне, а вийшло…

А вийшло, Насте, як завжди. Чого ти дивуєшся? Га?

Скривлюю обличчя, скидаю зі себе халат, зав’язую волосся у дульку та стаю під теплі крапельки води.