Українська література » » Код да Вінчі - Ден Браун

Код да Вінчі - Ден Браун

---
Читаємо онлайн Код да Вінчі - Ден Браун
туалету розбите. Він підбіг і перехилився через підвіконня. Ленґдона ніде не було видно. Фаш не уявляв, щоб хтось відважився на такий трюк. Якби Ленґдон упав з такої висоти, то однозначно переламав би собі всі кістки.

Нарешті сирена замовкла, і знову почувся голос Колле.

— ... рухається на південь... дедалі швидше... перетинає Сену через міст Карузель!

Фаш подивився ліворуч. Єдиним транспортом на мості Карузель був величезний трейлер, він прямував на південь від Лувру. Причіп був накритий брезентом і нагадував велетенський гамак. Фаш здригнувся від недоброго передчуття. Очевидно, лише кілька хвилин тому цей трейлер стояв перед світлофором просто під вікном туалету.

«Шалений ризик», — подумав Фаш. Адже Ленґдон не міг знати, що лежить під брезентом. А раптом там сталеві труби? Або цемент? Чи й навіть сміття? Стрибок із сорока футів! Це божевілля.

— Він повертає! — кричав Колле. — Звертає на міст Сен-Пер!

І справді, трейлер, що переїхав міст Карузель, сповільнював хід і повертав праворуч в напрямку до моста Сен-Пер. «Ну-ну», — подумки сказав Фаш, спостерігаючи, як вантажівка зникає за поворотом. А тим часом Колле вже зв’язувався по рації з агентами, що чергували на вулиці по периметру музею, наказував їм сідати в патрульні автомобілі й наздоганяти трейлер. Паралельно він повідомляв щораз нові координати вантажівки, наче вів якийсь чудернацький репортаж із місця подій.

«От і все», — подумав Фаш. Він знав, що його люди оточать трейлер за лічені хвилини. Ленґдонові не втекти.

Сховавши револьвер, Фаш вийшов із туалету і зв’язався з Колле:

— Підженіть моє авто. Я хочу бути там, коли його заарештують.

Дорогою до виходу з Великої галереї Фаш розмірковував, чи залишився Ленґдон живий після такого карколомного стрибка.

А втім, це вже було не важливо.

Ленґдон утік. Отже, він винний.

Ленґдон і Софі, затамувавши подих, стояли в темряві Великої галереї за якихось п’ятнадцять ярдів від туалету, притиснувшись спинами до однієї з перегородок, що заступали вхід до туалетів. Вони ледь устигли сховатись, як повз них із револьвером у руці промчав Фаш і зник в одному з туалетів.

Останні шістдесят секунд здавалися якоюсь маячнею.

Ленґдон стояв у чоловічому туалеті й відмовлявся втікати з місця злочину, якого не скоював, а Софі уважно вивчала скло із вмонтованою сигналізацією. Тоді подивилась на вулицю, наче оцінюючи відстань до землі.

— Невеличке зусилля, і ви на свободі, — сказала вона.

Зусилля? Збентежений, він виглянув у вікно.

На вулиці, якраз під вікном, зупинився на червоне світло величезний трейлер. Причіп був накритий синім брезентом, під яким лежав вантаж. Невже Софі пропонує йому...

— Софі, я нізащо не стрибатиму...

— Витягніть маячок.

Ленґдон порився в кишені й витягнув металевий ґудзичок. Софі схопила його й швидко підійшла до умивальників. Взяла великий брусок мила, поклала на нього ґудзичок і великим пальцем втиснула його в мило. Тоді акуратно заліпила отвір так, щоб пристрій звідти не випав.

Вручивши мило Ленґдонові, Софі витягла з-під умивальників важку циліндричну урну для сміття. Не встиг Ленґдон вимовити й слова, як вона, тримаючи урну перед собою, підбігла до вікна і щосили вдарила в шибку. Та розсипалася на друзки.

Тієї ж миті їх оглушило пронизливе ревіння сирени.

— Дайте мило! — крикнула Софі.

Ленґдон віддав їй мило.

Вона вихилилась із розбитого вікна і подивилася на трейлер, що стояв перед світлофором. Мішень була достатньо велика — широко розтягнутий брезент — і лише за якихось десять футів від стіни музею. Коли на світлофорі загорілося жовте світло, Софі розмахнулася й кинула мило вниз.

Воно впало на самий край брезенту і, щойно трейлер рушив, зісковзнуло у кузов.

— Вітаю, — сказала Софі й потягла Ленґдона до дверей. — Ви щойно втекли з Лувру.

Вони вибігли з туалету і ледве встигли сховатися в тіні, як повз них промчав Фаш.


Тепер, коли заглушливе ревіння сигналізації стихло, Ленґдон почув сирени поліцейських автомобілів, що віддалялися від Лувру. Поліція залишає Лувр! Фаш, мабуть, теж забрався, покинувши Велику галерею напризволяще.

— Приблизно за п’ятдесят метрів звідси є запасний вихід, — сказала Софі. — Тепер, коли охорону зняли, ми можемо вийти.

Ленґдон вирішив більше не сперечатись. Він уже переконався, що Софі Неве незрівнянно кмітливіша за нього.

Розділ 19

Кажуть, церква Святої Сульпіції має найдивовижнішу історію з-поміж усіх паризьких будівель. Зведена на руїнах давнього храму єгипетської богині Ісіди, вона має точнісінько такий самий план, як собор Нотр-Дам, один в один. У цьому святилищі хрестили маркіза де Сада і поета Бодлера, тут вінчався Віктор Гюґо. Школа при церкві з давніх-давен славиться своїми ліберальними поглядами. Колись вона була підпільним місцем зборів для різних таємних товариств.

Зараз у церкві було тихо, як у могилі. Єдиною ознакою життя був ледь відчутний запах ладану, який ще витав у повітрі після вечірньої меси. Коли сестра Сандрін вела Сайласа у глиб приміщення, він відчув, що вона нервується. Утім, його це не здивувало. Сайлас уже звик, що від його незвичної зовнішності люди ніби розгублюються.

— Ви американець? — спитала сестра Сандрін.

— Я народився у Франції, — відповів Сайлас. — Постригся в Іспанії, а тепер от навчаюсь у Штатах.

Сестра Сандрін кивнула. Це була невисока на зріст жінка з добрими очима.

— І ви ніколи не були в нашій церкві?

— Розумію, що це ледь не гріх.

— Удень вона гарніша.

— Навіть не сумніваюсь. Але я дуже вдячний, що ви дозволили мені оглянути її сьогодні вночі.

— Абат попросив мене. Ви маєте впливових друзів.

Відгуки про книгу Код да Вінчі - Ден Браун (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: