Ангели по десять шилінгів - Петер Аддамс

черепиць раптом рівно о сьомій падає перед парадними дверима. Цей факт тісно пов'язаний із спорудженням будинку, якістю роботи, властивостями матеріалу, впливами зовнішнього середовища. Це перший причиновий зв'язок. Ну, а тепер припустимо, що рівно о сьомій з цього будинку виходить містер Сміт — на це теж є цілий ряд причин. Він служить маклером у бюро, яке відчиняється о восьмій. Отже, щоб вчасно всістися за письмовий стіл, треба опуститися в метро о сьомій двадцять. А той факт, що містер Сміт працює саме маклером, обумовлений його здібностями, зв'язками його батьків, одруженням. Ось тобі й другий причиновий зв'язок. Обидва зв'язки не мають між собою нічого спільного, але часом вони несподівано схрещуються, і відбувається те, що ми називаємо випадковістю. І це справді випадковість, бо дірку в черепі містера Сміта не поясниш лише властивостями матеріалу, з якого виготовлена черепиця, не поясниш її і умовами життя маклера. Цей випадок взагалі не пояснимий, якщо розглядати його тільки з погляду причинового зв'язку. Те саме стосується і подій у Касл-Хоумі. Ми стежимо лише за одною ланкою фактів, і це помилково. Тому давай припустимо, що виявлення діамантів, якщо вони взагалі існують, вбивство місіс Меріел, а можливо, й Девіда Лайнора не пов'язані з шантажем, і порцеляновими ангелами, з обшуком будинку, що його зробив Роберт Уейд. Що тоді?..

— Тоді виходить, що обидва ми ідіоти, — сухо відповів Чед. — Але ж поки що твої припущення нічим не обгрунтовані.

— Я не сказав би, — Джордж Абернаті похитав головою. — Коли спробувати пояснити всі події в Касл-Хоумі одною причиною, а саме — діамантами, тоді вони стануть зовсім нереальними.

— А що, як діаманти були сховані в одному з ангелів?

— Навіть у цьому випадку ми не знайдемо відповіді на питання: чому стара місіс Шеклі протягом багатьох років шантажувала багатьох жителів Крайстчерча саме за допомогою цих ангелів?

— Ми витратили цілий день на те, — сказав Чед, посмоктуючи люльку, — щоб перевірити алібі всіх людей, яких могла шантажувати місіс Шеклі. І ми встановили, що в них є алібі, навіть у Хаббарда, хоч він і збрехав нам, нібито дивився телевізійну виставу. Він уже не перший рік навідується до цієї Міллі, і нема ніяких підстав припускати, що вона сказала нам неправду. В той час він справді був у неї. Справа серйозна, і треба сподіватися, що Міллі не наважиться збрехати під присягою і одержати за це кілька років тюрми. Отже, Хаббард не вбивця, це виключено. Правда, він мене дратує, точніше, я його терпіти не можу. Надто вже в нього джентльменський вигляд…

– І надто багато часу приділяє Джун, — доповнив Джордж.

— Це також. Якщо він продовжуватиме в тому ж дусі, доведеться дати йому по пиці, і все буде гаразд. Але підозрювати його у вбивстві не можна. В середу, між шостою і сьомою, він не вбивав, а був у ліжку з Міллі. Ось так. А зараз я принесу друкарську машинку і напишу кілька листів.

— Листів? Кому? — Джорджа Абернаті, очевидно, не влаштовувало те, що Чед знову намагався здійснити свої маячні ідеї.

— Кому? Та всім тим, кого, як ми гадаємо, шантажувала місіс Шеклі.

– І що ти їм напишеш?

Чед вже всівся за свою портативну машинку і вклав у неї аркуш паперу.

— Я їх знову трохи пошантажую.

— Йди краще спати.

— Я вільний громадянин і можу робити все, що мені забажається. Спати я зараз не хочу, але зате в мене так і сверблять руки написати шановним людям Крайстчерча по кілька слів. Двадцять фунтів… ні, шантажувати так шантажувати… тридцять фунтів, і я мовчу. Якщо ж вони не погодяться, хай нарікають самі на себе. В цих листах я дам їм зрозуміти, що проник у таємницю покійної місіс Шеклі і тепер іду її стежкою.

Джордж Абернаті був сумлінний поліцейський чиновник і глибоко зітхнув.

— Послухай, Чед, а тобі не здається, що ти заходиш надто далеко?

— Чи не збираєшся ти мене арештувати, друже? — підштрикнув його Чед. — Що ж, спробуй, тільки не думай, що я добровільно піду за тобою.

— То хоч поясни, чого ти хочеш добитися цими листами?

— Хочу довідатися, кого ще шантажувала місіс Шеклі. А потім, висолопивши язика, побіжу з'ясовувати, де вони були в той час, коли вбили місіс Меріел і щез Девід Лайнор. І якщо я дізнаюся, що в когось із них немає алібі, то одразу ж повідомлю тебе. Або ж ними займеться бульдог Мідл. Той навіть з дитячої ляльки зможе витягнути зізнання. Треба діяти, інакше ми будемо змушені заочно привітати милого вбивцю з тим, що не можемо його викрити.

Того ж вечора Чед розіслав чотирнадцять листів.

Джордж Абернаті теж не дрімав. Наступного ранку він сів за телефон і почав обдзвонювати страхові агентства в Брокслі, Данді, Абердині і Стонхейвені. В обід йому пощастило — він одержав відомості, які підтверджували припущення Джун. Років двадцять тому місіс Шеклі застрахувала в шотландському національному страховому агентстві кольє вартістю п'ятнадцять тисяч фунтів. Але одразу ж по війні вона відмовилася від страхування. Причину відмови, на жаль, не пояснила.

16

Добрих тридцять років доля кидала Мак-Гівена по всіх морях-океанах, і суша тоді уявлялася йому не чим іншим, як портовою пивничкою. В Крайстчерчі таких пивничок не було, зате водилися інші заклади, в яких втамовують спрагу, коли, звісно, є грошенята.

У Мак-Гівена кишені були порожні, і він вирішив украсти в пастора Стерджена шланг для поливання саду. Наївний моряк міркував так: пастор — слуга божий, і він, звичайно, не охоронятиме свою власність так, як це роблять інші люди. Мак-Гівен, зачарований об'єктом крадіжки — новим зеленим шлангом, за який він сподівався одержати у ганчірника в Брокслі щонайменше десять шилінгів, навіть не потурбувався про шляхи відступу. Він був так упевнений в душевній доброті пастора, що, помітивши його, зняв капелюха і ввічливо привітався, замість того щоб негайно вшитися. Тільки удар палицею по голові змусив одважного мореплавця засумніватися в доброті святих.