Українська література » » До ніг твоїх я небо простелю… - Наталія Дурунда

До ніг твоїх я небо простелю… - Наталія Дурунда

---
Читаємо онлайн До ніг твоїх я небо простелю… - Наталія Дурунда
приносити себе у жертву й жити зі мною заради… — на мить обірвалася. Ковтнула сльози.

Марат не реагував.

— Я не заважатиму, — ледь стримуючись, продовжила. — Твій син виросте й не зрозуміє кохання між нами. Для кожного дитяти важливо, щоб батько любив його маму. До чужих йому байдуже. Хочеш виростити достойного сина — покохай жінку, яка його народить. У цьому трикутнику я зайва. Можливо, зараз тебе болить душа. Але з першим криком маленького янголяти ти все переосмислиш. Цілуватимеш землю, якою ступатимуть його босі ніжки.

— То ти вже усе вирішила, — криво усміхнувся Марат. — За нас обох прийняла єдине правильне рішення.

— Цього разу — так, — твердо відповіла Лія. — Можливо, зараз ти не погоджуєшся, але з часом зрозумієш, що це дійсно єдине правильне рішення. У нас немає майбутнього.

— Браво, — іронічно скривився. — Хочеш розлучення? — пронизливо глянув у її прекрасні очі.

Лія відчула, як усередині похололо. Хоч і наважилася поїхати з дому, але до таких кардинальних змін була явно не готова.

— Т-так, — невпевнено відповіла.

— Чудово, — відкинувся на спинку крісла. — Отримаєш. Тільки одна умова: звідси підеш не ти, а я. Житло, машина й щомісячне утримання — те, чим я зобов’язаний тебе забезпечити. Якщо ні — розлучення не отримаєш.

Лія потерпла. Зовсім не впізнавала свого чоловіка. Ще вчора бачила у його очах страх втратити її, а сьогодні…

Але ж вона сама цього хотіла, чому ж так сильно болить серце?

Марат різко піднявся й попрямував до виходу. На мить зупинився у коридорі, глянув на підставку біля дзеркала: знята обручка. Іронічно скривився й сіпнув двері.

Вийшовши з під’їзду, вперше не обернувся, не підняв голову, не глянув на вікно прощаючись. Упевнено, твердими кроками попрямував до машини, сів і поїхав.

Лія дала волю почуттям. Опустилася на коліна й заридала.

* * *

Ілона вже лягла спати, коли почула наполегливий дзвінок у двері.

— Хто це може бути о такій порі? — подумала вголос.

Глянула у вічко. Серце затріпотіло. Марат. Напевно, пішов від дружини. Вона навряд чи пробачить йому. Та й нащо така потрібна, безплідна. От Ілона… Із задоволенням ще подарує йому багато дітей.

Відчинила двері.

— Ти сама? — увійшов, не привітавшись.

— Сама, — грайливо відповіла.

— Добре, — здавив руку й повів на кухню.

— Мені боляче, — спробувала сіпнутися. Настрій Марата їй зовсім не подобався.

— Там, у ресторані, ми не договорили, — різко почав, коли сіли за стіл. — Я запросив тебе, щоб повідомити про своє рішення, щодо подальшої долі дитини.

— Дитини? — налякано перепитала.

— Саме дитини, — чітко повторив. — Твоя доля мене зовсім не цікавить. Коли народиш — зразу відмовишся від сина, я заберу його.

— Ні, — благально глянула на Рахімова. — Прошу, ні.

— А на що ти розраховувала, коли поїла мене наркотою? Що розвалиш чужу сім’ю, чуже життя і побудуєш на його руїнах своє власне? Нещастя ти на мою голову, — зціпив зуби.

— Я не претендую, щоб ти зі мною одружувався, — плачучи, сказала. — Ми з сином будемо жити окремо, не заважатимемо. Ти…

— Та що за день сьогодні, га? — саркастично розсміявся. — Жінки усе вирішують: хто де буде жити, що мені робити, кого любити. Досить! — різко обірвав. — Народиш — хлопчика заберу. Крапка. Психологічно готуйся до цього вже зараз.

— То ти вирішив виховувати мою дитину з нею?! — несамовито закричала Ілона, коли Марат уже пішов. — Щаслива сім’я: мама, тато, синочок, а я не потрібна!? — почала кидати й ламати на друзки керамічний посуд. — Не буде цього, — раптом очі її дико заблищали. — Не отримаєте ви цю дитину, — глянула на живіт. — Не отримаєте!

В очах її з’явилося щось дикунське, аж несамовите.

* * *

— О-о, хороша моя, мила, — обіймала подругу Ольга. — Що ж ти накоїла. Нащо погодилась на розлучення.

— Я думала, що кохання так просто не проходить, — плакала Лія. — Гадала, підтримаю Марата і…

— Що і? — раптом сердито запитала Степанова. — Я б вас обох розстріляла. Кохаєте до нестями, а виробляєте таке. Ну залетіла та дівка — і що? Думаєш, він би покинув тебе? Усе б вирішив.

— Але він лягав з нею в одне ліжко, обіймав, дарував ласку, — гірко Лія. — Дитина ж не з повітря взялася. Я чекала, що хоч слово у своє виправдання скаже. Та де там. Ця крига у його очах. Ніби досі й не знала свого чоловіка.

— Він розсердився, бо ти вирішила сама за обох. Не спитала його думки з цього приводу, — спокійно пояснила Оля. — Йому боляче, я відчуваю. Така любов не проходить ніколи. Він страждає. Але, як сильний чоловік, уміло це приховує.

— Олю! — заридала Лія. — Як мені жити? Я так його кохаю, так кохаю, що навіть смерть не в силах це змінити. Щоночі обіймаю подушку, яка ще пахне його парфумами. Зціплюю зуби й…

— Солодка моя, — знову тепло обійняла подругу Степанова. — У мене якраз вікно між концертами, побуду з тобою трохи. Ваші батьки телефонували. Я всіх заспокоїла. Сказала, що ви просто посварилися, як це зазвичай буває у подружжя. Марат зараз поселився в пустому будинку матері. Ілони поряд немає. Він там один…

— Його найбільшою мрією було наповнити цей дім дитячим сміхом, — крізь сльози мовила Лія. — Він — один у батьків, і я також. Ми хотіли багато дітей, як мінімум трьох…

Рахімов викликав Яніна.

— Підготуй одразу дві позовні заяви до суду, — наказав. — Одну від Лії, одну від мене. На засіданні повідом, щоб розглядали без моєї присутності. Із матеріальними питаннями ми розібралися. Нехай не зволікають, розлучають на першому ж слуханні.

— Зрозумів. Вашу дружину повідомляти щодо подальшого ходу справи? — поцікавився Ярослав.

— Ти здурів?! — закричав Марат. — Ні в якому разі! Я лише прагну, щоб Лія зрозуміла ціну своїм словам. Не більше.

Відгуки про книгу До ніг твоїх я небо простелю… - Наталія Дурунда (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: