В оточенні ідіотів, або Як зрозуміти тих, кого неможливо зрозуміти - Томас Еріксон

Все описане зумовлено відсутністю в ЗЕЛЕНИХ орієнтації на проблему, на відміну від ЧЕРВОНИХ чи СИНІХ. ЗЕЛЕНІ не говорять про факти в тому самому тоні, в якому про них говорять представники ЧЕРВОНИХ та СИНІХ. Люди «зеленої» моделі поведінки віддають перевагу бесіді на тему стосунків чи почуттів — ці питання завжди складно розглядати однозначно. От як ви вимірюєте почуття? Я кохаю тебе на дванадцять відсотків більше, ніж у попередньому місяці. Ні. Точно не варіант.

Я знаю, що повинен змінити це негайно — просто трохи подумаю

Зараз ми дійшли до справжнього каменю спотикання. Якщо ви хочете впровадити певні зміни в групі, де домінують ЗЕЛЕНІ люди, — успіхів. Якщо йдеться про дійсно серйозні реформи, ви маєте подумати, чи справді це буде варте витрачених сил. Якщо йдеться ще й про терміновість змін — ви просто можете закреслити все, що запланували до цього.

Ось що відбувається в думках ЗЕЛЕНИХ у цю хвилину:

1) я точно знаю, що маю зараз, а ось що чекає мене в майбутньому — загадка;

2) Раніше було краще;

3) Я ніколи не робив цього;

4) Трава не зеленіша на тому березі.

Впізнаєте це? «Всі зміни очевидно не на краще, але однаково потрібно зібратися! Я не говорю, що виражати приведені вище сентименти — завжди неправильно, та коли зміни справді необхідні, це дуже небезпечно».

Класичне кліше — затерте, я знаю — аналіз того, як часто у вашій сім’ї ви змінюєте місце за столом під час сніданку. Я проговорював це питання в усіх групах, з якими працював. Багато хто з посмішкою відповідав, що зазвичай сидить там, де й завжди, не задумуючись особливо про суть проблеми. Звичайно, і я іноді роблю те саме. Втім, якби хтось сказав, що я дотримувався ригідної звички (або поганої звички), я б зробив щось із цим. ЗЕЛЕНІ ж між тим ніколи не виправлять свою поведінку.

Коли ви подивитеся на реакцію ЗЕЛЕНИХ після вашого питання, ви зрозумієте, що зіштовхнулися з проблемою. Я бачив на власні очі, як біліло обличчя та мокріло чоло дорослих людей просто від думки про те, що їм потрібно сидіти з іншого краю стола. Я працював з одним чоловіком, Суне, який під час обіду мав настільки перевірену процедуру, що здавалося, якби він її не дотримався хоча б на якомусь етапі, друга половина його робочого дня була б окутана хаосом. Суне мав улюблене місце — під картиною. Кожного разу він сідав за своїм місцем — тиждень за тижнем, місяці і навіть рік. Завжди один і той самий стілець.

Якби Суне увійшов у їдальню й побачив, що його дорогоцінне місце зайняли, він би різко зупинився. Якщо б він побачив це досить швидко, то би обрав свій запасний варіант, гірший за особливе місце, однак все ще прийнятний — стілець біля вікна. Якби Суне все-таки мав замовляти свій суп на місці біля вікна, він би пронизував поглядом через свою страву того, хто захопив «його» місце. І звичайно, він ніколи нічого не виказував. Замість цього він просто ходив набурмосений до кінця дня. І це ще одне «вміння» ЗЕЛЕНИХ — тримати образу в собі й відчувати себе жахливим чином, щоб кожен бачив це. Якби запасний варіант Суне біля вікна також зайняли, його день було б зіпсовано.

Я приведу приклад. Моя мати, — вже покійна, але вона завжди в нашій пам’яті, ми ніколи не перестанемо любити тебе, наша рідна мамо, — яка була справжнісінькою ЗЕЛЕНОЮ, завжди була готова допомогти та посидіти зі своїми внуками, коли це було потрібно, особливо в маленькому віці. Я згадую ситуацію, коли в п’ятницю нас з дружиною запросили на вечерю. Я попередив маму за тиждень, оскільки знав, що її потрібно підготувати себе морально.

У той день, коли мала відбутися вечеря, господарка зателефонувала особисто, повідомивши, що її чоловік захворів, а тому зустріч доведеться перенести. Я зателефонував мамі й пояснив, що сталося: ми залишимося вдома. Вона замовкла. Тоді я сказав, що однаково хочу, щоб вона приїхала до нас, тому що діти чекають на зустріч зі своєю бабусею.

Мама дуже вагалася. «Що робити тепер?» — прозвучало з її вуст. Я відповів, що все відбудеться так, як ми планували спочатку. Оскільки її речі вже були складені, а кімната для гостей у нашому будинку приготована, — це була б чудова можливість провести більше часу разом. Вона вагалася: «Тепер це все буде зовсім по-іншому, адже ви залишаєтеся вдома». Все це було не дуже приємно, і їй треба було подумати. Вона обіцяла зателефонувати знову.

У чому полягала проблема мами? Фактично для неї нічого не змінилося. Вона все ще збиралася приїхати на вечір між п’ятницею та суботою. Вона все ще могла побачитися зі своїми внуками. Однак мама вагалася, оскільки я спробував пояснити, що тепер ми будемо піклуватися про неї, а не вона про нас.

Для неї обставини змінилися більш ніж повністю. Ми все ще залишалися в будинку — і це було головною проблемою. Внуки будуть не самі, поруч будемо ми з дружиною. Можливо, мама збиралася подивитися по телевізору своє улюблене шоу. Можливо, вона збиралася приготувати якусь особливу страву для дітей. Все може бути, я не знаю. Вона ніколи нічого не говорила про свої плани, тож ми не можемо знати точно. Проте загалом нові обставини були достатньо серйозними для того, щоб змусити її взяти паузу на роздуми. (Врешті-решт вона приїхала. Невеличка додаткова історія — цілком можливо, пов’язана з ментальністю її покоління. Я приїхав за нею о пів на п’яту. Вона запитала, чому я так спізнився. Я відповів, що оскільки обіцяв бути о п’ятій, приїхав за півгодини. Її слова? Вона була готова ще з четвертої.)

Я ще ніколи не був таким засмучений, та заради Бога, нікому нічого не говори

Це друга головна дилема відносно ЗЕЛЕНОЇ моделі поведінки. Вони категорично не сприймають сварок. Така відраза до конфлікту викликає багато інших проблем, а саме: впертість, неоднозначність та нелюбов до змін. Оскільки ЗЕЛЕНІ — це люди з вираженою установкою на вибудовування стосунків, для них немає нічого важливішого, ніж збереження цих стосунків. Проблема лише в тому, що їхній метод не працює.

Ми можемо виділяти дві першопричини конфлікту. Перша називається гармонійною перспективою, або прагненням до гармонійного. Все базується на підтримуванні спокійних взаємин з ближніми. Пошук та досягнення