Темний шлях - Анні Кос
— А з якого права вимагаєш її собі ти? — спитав коваль.
— По праву первородства, по праву спадщини, як і будь-хто з вас! Бо немає нічого священнішого за давню кров!
— Що ти можеш знати про первородство? — підтримав хтось коваля. — Ми всі заробили чесною працею, своєю працею, своїм потом та кров'ю. Хіба племена ойра прокладали дороги? Чи тайгута засівали поля? А може, хулайд будували це місто камінчик до каменя? Чому ти хочеш забрати це в нас?
— Просто ти, — брудний палець проповідника вказав прямо на того, хто говорив, — загруз в обмані та хибному служінні. Але час ще є, ти можеш згадати, чиє коріння пронизує цю землю. Духи милостиві, вони вибачають усім, хто довів свою відданість.
— Ти божевільний, промови твої — промови баламута та зрадника. Іди звідси й не бентеж городян, бо покличу варту.
— Відмовиш мені у праві вільно говорити? — проповідник підвівся і з викликом підняв руки до неба. — О духи предків, дайте мені терпіння! Які неосвічені у своїй невірі ці люди! Я — справжній син Великого Степу, мої уста речуть волю богів, а тобі, раб, не місце поряд із нащадком великих. Біжи звідси у свій хлів і служи тим, кого називаєш господарями. І ви всі, — гнівно обвів він рукою тих, що зібралися, — ідіть повзати на череві, як побиті пси, перед хазяями. Якщо не хочете для себе свободи, якщо вільні вітри не опановують вашу душу, то й залишитеся рабами!
Натовп несхвально загув, проте знайшлися й ті, хто підтримав волоцюгу обуреними криками:
— Не дозволимо зробити з себе рабів!
— Геть панів! Ми самі собі господарі!
— Він правий, духи сильніші за людей. Хіба змогли ми зупинити хворобу та морози? То права богів, тож маємо шанувати саме їх.
Хала з Кітом здивовано переглянулись. Замість того, щоб просто прогнати волоцюгу, люди розділилися на два табори, що сперечалися. Проповідник, відчувши підтримку, рішуче пішов в атаку на коваля.
— Готовий поставити золотий проти ламаної мідяки, тобі нема чим відповісти. Хто ти взагалі такий і чим заслужив право розмірковувати про такі важливі речі?
— Я чесно служив конунгові, і не тобі розповідати про те, що я заслуговую, а що ні!
— Продажний найманець! — зневажливо сплюнув собі під ноги проповідник. — Ти чекаєш на подачки від господарів та інших навчаєш того ж. Лихоманка, злидні, невпевненість — це все кара за те, що ми відкинули богів і вибрали собі нових ідолів. Ти шануєш свого конунга, а він тебе знати не знає. Ні він, ні його сестра, що поводиться як безсоромна дівка! — очі волоцюги метали блискавки. — Жінка має бути берегинею, чекати на чоловіка, ростити дітей і берегти будинок. А ті, хто забуває про свій обов'язок і бере меч, не жінки. Веде їх уперед лише гординя та спрага слави, хіть і дурість. Справжня жінка має бути смиренною, лагідною і тихою. Ні! Рід конунга давно втратив право вести вас за собою. Лід та його сестра – брудна пляма, короста на тілі степу! Зітріть їх і очистимося!
Хала до скреготу стиснув зуби й процідив:
— Я розчавлю цього балакуна. По землі розмажу.
Він ступив уперед, за плечем обурено засопів Кіт, мабуть, його теж зачепило за живе.
— А ось за ці слова ти відповіси, — похмуро пообіцяв лучник, проштовхуючись крізь натовп.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно