Собака Баскервілів - Артур Конан Дойль

Пробило годину, другу, і ми вже готові були зневіритися, аж раптом нашу втому ніби рукою зняло — і я, й сер Генрі мимоволі випросталися. В коридорі почувся скрип мостин. Скрадливі кроки порівнялися з нашою кімнатою і помалу стихли вдалині. Баронет безшумно відімкнув двері. Ми пішли слідом за нашою дичиною. Вона вже встигла пройти галерею, а в коридорі була цілковита темрява. Дуже обережно ми дійшли до віддаленого крила, і там перед нами промайнула фігура високого чоловіка з чорною бородою, що навшпиньки, зсутуливши плечі, ступав коридором.

Ось він щезнув за дверима, свічка на мить освітила їх, а потім у темний коридор потягнувся тоненький жовтий промінь. Ми рухалися до цього променя, намацуючи кожну мостину, перш ніж ступити на неї. Ми були босоніж, та стара підлога стогнала й поскрипувала від кожного нашого кроку. Мені здавалося, що цих звуків не можна не почути, але, на щастя, Беррімор справді був глухуватий, до того ж його занадто поглинула таємнича справа.

Діставшись нарешті до дверей, ми заглянули до кімнати. Дворецький стояв зі свічкою біля вікна, майже притиснувшись до скла обличчям, тобто в тій позі, у який я його бачив дві ночі тому. У нас не було заздалегідь розробленого плану дій, але баронет належить до тієї когорти людей, для яких рішучі вчинки здаються найприроднішими. Він сміливо ввійшов до кімнати. Беррімор відскочив від вікна, переривчасто відсапуючись, і блідий, наче смерть, тремтячи всім тілом, став перед нами. У його темних очах, що палали на білій масці обличчя, читався жах. Він розгублено переводив погляд з мене на сера Генрі.

— Берріморе, що ви тут робите?

— Нічого, сер. — Від хвилювання він ледь ворушив язиком; свічка тремтіла в його руці, відкидаючи на стіни та стелю нерівні тіні. — Вікно, сер… Я перевіряю ночами, чи всі замкнені.

— Навіть на другому поверсі?

— Так, сер, у всьому будинку.

— Слухайте, Берріморе, — суворо мовив сер Генрі, — ми вирішили домогтися від вас правди, тож буде ліпше, якщо ви якнайскоріше в усьому зізнаєтеся. Ну, годі викручуватися! Що вам тут знадобилося?

Дворецький кинув на нас безпорадний погляд і схвильовано стиснув руки:

— Я нічого поганого не робив, сер! Я тільки посвітив свічкою у вікно.

— А навіщо ви світили свічкою у вікно?

— Не запитуйте мене, сер Генрі… Не запитуйте! Клянуся вам, сер, це не моя таємниця, я не можу її видати. Якби вона стосувалася тільки мене, я нічого від вас не приховував би.

Раптом мене осяяла несподівана думка, і я взяв свічку, що стояла на підвіконні.

— Це, ймовірно, умовний знак. Зараз подивимося, чи буде на нього відповідь.

Я підніс свічку до самісінького скла, так само, як робив Беррімор, і вдивився в непроглядний морок ночі. Місяць сховався за хмари, і в першу хвилину мені вдалося розглянути тільки пасмо дерев, що відтіняло каламутну широчінь боліт. І раптом я тріумфально скрикнув, побачивши в чорному квадраті вікна малесеньку жовту цятку, що прорізала нічну пітьму.

— Он, погляньте!

— Ні, ні, сер!.. — забурмотів дворецький. — Запевняю вас, сер…

— Пересуньте свічку вправо, Ватсоне! — крикнув баронет. — Бачите? Там вогонь теж пересунувся… Ну, негіднику, ви ще опиратиметесь? Адже це сигнал! Кажіть: хто ваш спільник? Що ви замислили?

Дворецький кинув на нього відверто зухвалий погляд:

— Це моя справа, вас вона не стосується. Я нічого не скажу.

— Тоді можете вважати, що вас звільнено.

— Слухаюся, сер. Мабуть, нічого не вдієш.

— Я вижену вас із ганьбою! Сором! Наші предки більше ста років жили разом під одним дахом, а ви замислили проти мене якусь змову!

— Ні, ні, сер! Не проти вас!

Ці слова вимовив жіночий голос і, озирнувшись, ми побачили біля дверей до смерті перелякану місіс Беррімор, яка своєю блідістю могла позмагатися з чоловіком. Ця огрядна жінка в спідньому й у шалі могла б справити досить комічне враження, якби не вираз жаху на її обличчі.

— Нас звільнили, Елізо. Ось чим усе скінчилося!.. Піди склади речі, — сказав Беррімор.

— Джоне, Джоне! До чого я тебе довела!.. Це я в усьому винна, сер Генрі. Він тільки заради мене на це пішов… Тільки заради мене!

— Та кажіть уже! В чому тут річ?

— Мій нещасний брат гине від голоду на болотах. Не можемо ж ми дозволити, щоб він помер біля самісіньких наших дверей! Джон подає йому знак, що їжу приготовано, а він показує, куди її принести.

— Виходить, ваш брат і є той…

— …каторжник-утікач, сер… Убивця Селден.

— Це правда, сер, — підтвердив Беррімор. — Я вам сказав, що не можу відкрити чужої таємниці, а тепер ви самі все почули і знаєте, що проти вас ми нічого не замислили.

От як розкрилися ці загадкові нічні подорожі зі свічкою!

Ми з сером Генрі здивовано дивилися на місіс Беррімор. Невже ця поважна, флегматична жінка має одну кров із одним із найстрашніших злочинців, яких знає наша країна?

— Так, сер, моє дівоче прізвище Селден, він мій молодший брат. Ми розпестили його з дитинства, в усьому потурали йому, от він і втовкмачив собі в голову, начебто йому все дозволено, начебто світ існує тільки для його задоволення.

Потім підріс, потрапив у погану компанію, і немов біс вселився в нашого хлопчика. Він розбив материнське серце й змішав наше ім’я з брудом. Що далі, то гірше — від одного злочину до іншого. Що його врятувало від шибениці? Тільки милість Божа. Але для мене, сер, він залишається тим самим маленьким кучерявим хлоп’ям, з яким я бавилась, якого пестила як старша сестра. Тому він і втік із в’язниці — знав, що я тут і що ми не відмовимо йому в допомозі. Коли він приплентався сюди вночі, втомлений, голодний, а за ним гналися, що нам було робити? Ми впустили його, нагодували, допомогли всім, чим можна. Потім приїхали ви, сер, і він вирішив, що краще перечекати на болотах, поки метушня не вщухне, і відтоді там переховується. А ми перевіряємо через ніч, чи не пішов, світимо йому у вікно, і якщо він відповідає, мій чоловік відносить на домовлене місце трохи хліба та м’яса.

Щодня сподіваємося — може, пішов? Але поки він тут, ми його не кинемо. Я жінка віруюча, брехати вам не буду. Якщо тут є що погане, то чоловік ні в чому не винен: він