Пастка для бабія - Валентина Бродська

Треба було бачити обличчя секретарки — на якусь мить мені стало її шкода. Та вона швидко себе опанувала. Спочатку зникла з букетом з мого поля зору, а потім увійшла до кабінету вже з кришталевою вазою. Набрала у вбиральні води і поставила всю цю красу мені на стіл. Я подякувала їй і крадькома поглянула на генерального. Він був дещо здивованим і заінтригованим одночасно.

Я вирішила завершити цю мізансцену, хутко вийшла зі столу і попрямувала до кур'єра.

— Я Софія Іскрицька, де підписати?

— Ось тут, будь ласка!

Посильний простягнув мені планшетку з прикріпленим повідомленням. Отримавши підпис і попрощавшись, він швиденько покинув кабінет.

Я повернулася за свій стіл.

— "Самій чарівній і привабливій!" Хм, недурно. На попередньому робочому місці ви теж отримували такі подарунки? — запитав генеральний, скануючи мене поглядом.

— Ні, не отримувала. І взагалі не уявляю, хто б це міг мені прислати, — швидко відповіла, намагаючись розставити крапки над "і".

— Навіть так? Що ж, думаю, що саме ваша посада додала вам "чарівності і привабливості" в очах деяких співробітників.

У мене таке було відчуття, що я отримала ляпаса. Кров хлинула до мого обличчя, в голові зашуміло, у вухах задзвеніло, а в легенях забракло повітря.

— Що ви хочете цим сказати? — прошелестіла одними губами я.

— Те, що до вас будуть підлещуватися, обдаровувати, щоб можливо вирішити якісь свої питання, адже ви моя асистентка. Саме тому я не схвалюю службові романи. 

Генеральний відкинувся у кріслі, закинув ногу на ногу і зверхньо на мене поглянув.

"Хто б казав!" — ображено подумала я, згадуючи його інтижку з секретаркою.

— Тобто ви вважаєте, що мені просто так не могли подарувати троянди? Без стороннього наміру? — обережно запитала, намагаючись втримати контроль над власними емоціями.

- Ні. Не могли. Я б радше повірив, що цей букет для Аліни, ніж для вас, — байдуже зазначив Тарновський, не підозрюючи, яку бурю визвали в мені його припущення.

Чоловік ковзнув по мені оцінюючим поглядом. Розглядав, наче кобилу на виставці, як тільки зуби не перевірив? Що там Інна Петрівна радила? Не закохайся! Та ні за що!

Мабуть, всі ці емоції були написані на моєму обличчі, тому генеральний вирішив мене добити:

— Будь ласка, не приймайте нічого на свій рахунок. Ви цілком звичайна, мила дівчина, і можливо знайдеться той, кому ви по-справжньому сподобаєтеся. Але я не хочу, щоб ви потрапили в пастку офісних бабіїв і не нафантазували собі казна-що.

Я вже мало не плакала. А потім увімкнулася захисна реакція і мені стало смішно. "Теж мені, захисник знайшовся!" Відсміявшись, я вийшла зі столу, взяла вазу з букетом і понесла секретарці:

— Аліно, ми з Денисом Олеговичем вирішили, що відбулося прикре непорозуміння. Ці квіти призначалися вам.

І вручила їй в руки горе-подарунок. Повернувшись до кабінету, з бажанням "убивати", я звернулася до генерального.

— У вас є якісь розпорядження? Чим я можу бути вам корисною?

— Є, — промовив начальник, скануючи мене з голови до ніг. — Ви не могли б змінити стиль одягу? Я якось не звик бачити своїх співробітниць в кросівках. І ось ця ваша зачіска сільської бібліотекарші… ну нікуди не годиться.

— Зрозуміло, я подумаю над цим. Щось ще? — сталевим голосом запитала я, збавляючи градус внутрішнього чайника, який вже не просто кипів, а зривав бульками кришку.

— Так! Ваша ідея добавити маркетологам роботи, мені сподобалася. У ваші обов'язки тепер входить все це організувати. Через тиждень чекаю на звіт.

На цім слові він піднявся, іронічно посміхаючись, і з грацією хижака покинув мій кабінет.

"Тихо, Софіє, тихо, не розкисай! Все нормально! Треба радіти, що не приглянулася цьому бабію! Ти з усім справишся, хоча в це генеральний не вірить!" Я себе заспокоювала. І головою наче все розуміла, але в серці палало полум'я обурення.

Пискнуло сповіщення. А от і винуватець з'явився. Відкрила:

— Як букет, красуне? Сподіваюся, сподобався?

Спочатку я хотіла послати цього шанувальника куди подалі, а потім передумала. Букет і справді мені сподобався. Шкода, що під впливом емоцій я його віддала. Це був мій улюблений колір троянд і звідки тільки дізнався.

— Так, квіти неперевершені! Дякую. Сподіваюся в обмін на букет ви не очікуєте, що я попрошу у генерального директора для вас якісь преференції? — не втрималася я від шпильки.

У відповідь я отримала регочучі смайлики.

— Ні, мені нічого від тебе не потрібно. Просто інколи буває нудно. Хотів підтримати тебе на новому місці.

— Дякую, мені потрібно працювати, — відписала і вийшла з чату.

Попереду мене чекали баталії з маркетологами, але спочатку треба поговорити з програмістами. Фактично моя пропозиція полегшить їм життя та добрими намірами вимощена дорога до пекла.