Звичайна вдячність - Вільям Кент Крюгер

— Кави хочеш, Натане?

Він добре знав, що ми прийшли: найімовірніше, про наш візит йому сповістило грюкання хвіртки. Емілю завжди подобалося демонструвати, що, попри сліпоту, він однаково нас бачить. Ми підійшли ближче, і Брендт усміхнувся:

— Аріель з тобою, а ті двоє бешкетників?

Звідки йому було відомо, з ким саме прийшов батько, для мене було цілковитою загадкою. Тато завжди стверджував, що Еміль був одним із найрозумніших чоловіків, яких йому доводилося зустрічати, і це чистісінька правда. Лайза облишила свої городні справи. Випроставшись, вона стояла й дивилася на непроханих гостей, наче високе, нерухоме опудало. Статус бажаного гостя мав лише Джейк. Брат миттю підбіг до неї, зав’язалася розмова знаків та жестів, гуртом вони пішли до хлівця з інструментами. Лайза прихопила граблі і знову взялася порядкувати на грядках, а Джейк тінню ходив за нею.

Батько піднявся сходами і відповів:

— Із величезним задоволенням, Емілю.

— Аріель, коли твоя ласка, принеси нам усе до кави, ти ж знаєш, де воно стоїть, — попросив Еміль. — І собі щось прихопи. Диктофон на моєму столі, на тебе чекає чимало аркушиків біля друкарської машинки.

— Гаразд, — погодилася Аріель і пішла в дім так, наче це була її власна домівка.

Я вмостився на східцях ґанку. Батько всівся в плетене крісло.

— Як просувається робота над мемуарами?

— Слова і музика — то геть різні речі, Натане. До біса складно, і до того ж я не впевнений, що щось у цьому тямлю. Скажу лишень: поки просто насолоджуюся процесом.

Житло Лайзи й Еміля Брендтів було одним із найгарніших у Нью-Бремені. Біля огорожі Лайза посадила невеличкі кущі, що пломеніли червоним та жовтим упродовж усього літа. Газон прикрасила дрібними острівками квітів, обмощеними червоною цеглою, що вабили зір розмаїттям фарб та форм. Її город за площею був як фундамент нашого будинку. Щоліта в серпні там пишніли томати, капуста, морква, кукурудза, кабачки й інші овочі. Лайзі кепсько вдавалося знаходити спільну мову зі світом людей, проте з рослинним вони ідеально розуміли одне одного.

Аріель принесла татові каву, додавши:

— Піду працювати.

— Добре, — відповів Брендт, на вустах заграла усмішка, красиво окреслюючи шкіру правої щоки та звиваючись по масивному шрамові на лівій.

Сестра пішла в дім, і вже за кілька хвилин з вікна кутової кімнати залунав з диктофона Емілів голос, й одразу ж за ним почулося швидке клацання друкарської машинки. Поки батько та пан Брендт розмовляли за щотижневою грою в шахи, я слухав, як пальці Аріель літали над клавіатурою. Тато наполіг на тому, щоб Аріель закінчила курси основ діловодства та скоропису й навчилася швидко друкувати, оскільки, незважаючи на її мрії та плани, такі знання і навички завжди можуть стати жінці в пригоді.

— Е-4, — розпочав гру Еміль.

Тато посунув уперед пішака пана Брендта. Він робив усі ходи замість Еміля, який нічого не бачив. Його майстерність візуалізувати гру щороку лише вдосконалювалася, і мене це надзвичайно захоплювало.

Батько виріс у робочому портовому містечку Дулут. Син моряка, який майже весь час був у рейсах, що, власне, й на краще. Удома дід міцно дружив із чаркою, й рукоприкладство в сім’ї не було дивиною. Я ніколи не бачив його, оскільки їхнє вантажне судно із двадцяти дев’ятьома іншими моряками на борту щезло в штормових морських хвилях біля узбережжя Нової Шотландії. Батько перший із сім’ї Драмів вступив до коледжу. Планував стати адвокатом, а саме — судовим юристом. Мама розповідала, що, коли познайомилася з батьком, він був надзвичайно кмітливий та самовпевнений, і вона точно знала, що батько стане найкращим адвокатом штату. Вона вийшла за нього заміж на першому курсі навчання в Університеті Міннесоти, де вивчала основи музики й театрального мистецтва. Згідно з оцінкою її жіночого товариства, тато був чудовим кандидатом. Це був 1942 рік, він саме закінчував навчання, записався добровольцем і готувався йти на війну. Коли батько пішов на фронт, мати була вагітна. Тато розпочав війну з Північної Африки, брав участь у численних кампаніях; Арденнська операція була останньою. Війна змінила Натана Драма, змінила безповоротно, зруйнувавши всі плани. Батько повернувся додому, не маючи жодного бажання вести баталії в залі суду. Він пішов навчатися до семінарії, де й отримав сан. Перш ніж тато очолив методистську церкву Нью-Бремена, ми жили в чотирьох інших містах Міннесоти. Сім’я священика ніколи не зоставалася надовго на одному місці. Цю непросту умову життя священнослужителя ми мали прийняти беззаперечно. Оскільки мати народилася в Нью-Бремені і ми частенько їздили в гості до діда та бабусі, то місто знали пречудово. Тато й Еміль були давно знайомі, але саме щотижнева партія в шахи їх зблизила. Мені здається, що поступово вона перетворилася для батька та пана Брендта на можливість двох чоловіків-однолітків, наляканих війною, породичатися в такий спосіб, де присутність матері була зайвою. І хоча Брендт кохав її, а потім кинув, це не мало особливого значення, а можливо, мені тоді лишень так здавалося.

— E-5, — промовив тато і посунув пішака. — Аріель каже, що мемуари надзвичайно цікаві.

— Аріель іще геть юна, а зацікавити молоду жінку просто, Натане. Твоя донька напрочуд обдарована, але їй ще стільки всього необхідно вивчити про реальне життя. Nf-3.

Батько взяв Емілевого офіцера і поставив його на потрібне поле.

— Рут каже, що вона народилася для величі. А ти що скажеш? D-6.

— D-4. Немає жодних сумнівів, що Аріель — чудовий музикант. Така ж талановита, як