Фантомна довіра - Лана Вернік
— Я хотів знати правду.
— І що ти тепер робитимеш з цією правдою? — вона усміхнулась до нього, — Ти ж розумієш, що жоден борт не полетить тепер до Колумбії? ЖОДЕН.
Степан підняв диктофон і показав Кірі Дмитрівні. Вона засміялась.
— Ти наївний, — вона розвернулась до столу і радісно підстрибнула — виграла, — О! Удача повернулась до мене!
— Вітаю, — насуплено сказав Степан.
— Ти привезеш мені те, що зависло у Перу, і відпрацюєш кожну витрачену на тебе копійку. І не думай, що ти мене обіграв — я знаю твоє слабке місце. Хоч ти і вдаєш, що забув Ларису — заради її безпеки ти у мене тепер з літаків виходити не будеш, — вона схилилась до нього і просто прошипіла останню фразу йому на вухо, — і я планую точно дізнатися від кого та дитина, котру вона народила… є в мене певні підозри.
Степан насупив брови і поглянув на кураторку. Її очі шалено світились від радості виграшу.
— Скільки їх було? — запитав він, намагаючись повернути Фурію до попередньої розмови.
— Кого? — запитала Фурія, ставлячи на чорне.
— Чоловіків.
— Тебе це не обходить. На твоєму місці варто переживати скільки їх буде у Лори в тому борделі, в який я її запихну, якщо ти мене засмутиш.
Степан знову покрутив порожній келих. Фурія — неадекватна. Батько колись казав, що у КДБ дуже мало НОРМАЛЬНИХ людей. Можливо, тоді він і мав на увазі свою кураторку.
Фурія знову виграла. Вона радісно підстрибувала на стільчику, а він підвівся і пішов з казино. Шукаючи сьогодні зустрічі з нею, він сподівався отримати відповіді на свої питання, але спілкування з Кірою Дмитрівною позбавило його примарних сподівань на те, що з нею МОЖЛИВО домовитись. Вона хвора. А ще — у неї зв’язки. Жоден суд тут, в РФ не винесе їй покарання, котре вона заслужила. ЖОДЕН. Домогтись справедливого покарання для неї — неможливо…
Лариса… Погрози Фурії. Вона не дасть спокою ні йому, ні їй. Меланія… Потрібно зробити вибір: підкоритися волі Фурії чи звільнитись від неї. І його звільнення можливе лише в одному випадку — якщо Фурії не стане. Його загострене почуття справедливості, котрим стільки років користувалась кураторка, підказувало йому, що не варто чинити самосуд. Слід звернутись до відповідних органів… і що? Вона сама сказала, що він — наївний. Вона впевнена у своїй безкарності. Їй ніхто нічого не зробить. Ні тут, в РФ, ні в Україні. Всюди СВОЇ люди…
Надворі було холодно. Степан закурив. В принципі… він дає їй ШАНС врятуватись. Невеликі маніпуляції під капотом BMW і якщо вона не розженеться — у неї буде шанс впоратись з пошкодженою гальмівною системою. Якщо не розженеться. Педаль буде западати і її потрібно буде натиснути кілька разів, щоб гальма спрацювали. У неї є шанс.
Фурія, хитаючись, вийшла з “Метелиці” десь через годину. Сердита: знову все програла.
— Стефан вирішив погратись у детектива? Щеня! Забув, скільки я всього для нього зробила?.. Що він собі придумав? Що зможе обіграти мене?! Ідіот! Всі вони — ідіоти! Всі чоловіки — неповноцінні! Але я йому покажу…я запру його дівку у найбрудніший бордель з усіх існуючих! Ха! Чорні люблять гарних білих дівок… Ідіот… — до Степана долітали звуки її голосу і відгукувались у ньому хвилями гніву. Фурія говорила сама з собою — отже, добре п’яна. Її везіння в рулетку тривало недовго і з горя вона напилась. ШАНС танув на очах.
Він провів поглядом білий BMW. Авто виїхало з парковки і виїхало на Новий Арбат у бік Арбатської площі, там повинно було повернути праворуч перед Художнім театром, далі ще раз повернути праворуч та виїхати під мостом на Нікітський бульвар і по протилежній стороні Нового Арбату, знову минаючи “Метелицю”, виїхати на Краснопересненську набережну. Зробити гак, виїхати на Смоленську набережну, а там вже і на Ростовську набережну, де у Фурії була квартира в елітній сталінській висотці з видом на річку Москва.
Щойно виїхавши з парковки, Фурія дала по газах і полетіла вперед, підрізаючи і сигналячи іншим машинам. Такий стиль водіння зробив її шанс нульовим. Вона різко зайшла у правий поворот біля Художнього театру на Арбаті, розвернулась і поїхала по крайній лівій смузі по Арбатській площі до Нікітського бульвару. Попереду їхав позашляховик. Фурія почала сигналити, щоб він уступив їй дорогу, але ж там суцільна смуга… Вона блимала фарами, і коли позашляховик почав зміщатися праворуч, вирішивши таки звільнити шлях божевільному водію BMW, не розрахувавши адекватно час і відстань, Кіра Дмитрівна додала газу та понеслась уперед… Відводячи авто від зіткнення з “повільною” машиною, взяла ліворуч і, не впоравшись з керуванням, влетіла у другу опору мосту. Її маневр виявився незрозумілим для решти учасників руху, але пояснити його Кіра Дмитрівна вже не матиме нагоди… ніколи.
(Місце аварії. Фото з google.com/maps)
Степан був готовий убити Фурію сам. Ця жінка зробила надзвичайно багато зла — і йому особисто, і взагалі… Але доля втрутилась, і все сталось БЕЗ його участі.
Борти з танками прибули до Колумбії як і домовлялись, Кіра Дмитрівна не встигла їх відмінити, і 21 числа, з останнім бортом Степан повернувся до Росії. В аеропорту його зустрічав Владислав Громов. Щасливий від того, що “сплатив свій борг перед Степаном і врятував йому життя”.
Настав час відвертих розмов. Степан розпитав Влада і його батька про те, що робив Сергій Бондар у Монголії. Так, крадіжок було багато, тому КДБ моніторило ситуацію. Кіра була гарною жінкою, на неї багато хто западав, але всі бачили, що її цікавить Сергій. Потім сталася та трагедія з Олексієм… Потім з Іриною… Ні, вона не могла таке зробити… Могла? Зізналась? Аж не віриться…
