Буря в склянці води - Вітаутас Петкявічюс

Напас моргнув Рапасу й весело відповів:

— Ганнібале, посунься!

Лев знехотя переліз на заднє сидіння, а Рой, витягши ноги із стремен, спритно перестрибнув у машину, яка мчала на повній швидкості. Тримаючи в руках два кольти він відчув себе господарем становища.

— Я — Макт Рой. Хлопчики, повертайте до «Веселої Мері», з вашої голови там і волосина не впаде.

— А що ми там робитимемо? — спитав Напас.

— Вип’єте коктейлю і познайомитеся з моїм босом.

— Дуже вдячні, але ми страшенно поспішаємо, — відповів йому Напас, ніскілечки не боячись тих його двох гармат бо, позичаючи машину, не забув поради Джека Джексона і під першим сидінням поставив потужну ракету, яка викидає пасажира геть.

— Хлопчики, я два рази не звик прохати, — попередив супутників Макт Рой і кінцем дула зсунув на потилицю ковбойського бриля, підв’язаного під шиєю.

— Не бешкетуй, — Напас не міг відірвати очей від звивистої дороги.

— А якщо я полоскочу вас оцими гарматками, га? — Рой хотів обов’язково пригнати втікачів до свого дому.

Але в цей час Рапас штовхнув кулаком млявого лева, той поклав лапу на плече Макта Роя і зарикав:

— Спокійно, юначе, спокійно! — сказав колишній артист.

Рой пополотнів, бо не чекав такого кінця, і сховав зброю.

— Нехай ваш милий котик не лоскоче, — попрохав крізь сльози, бо відчув, як кігті Ганнібала крізь сорочку впиваються йому в плече.

Але свідок утікачам був ні до чого. Коли машина повернула вздовж набережної, Напас пожартував:

— Давай-но посперечаємося. Рою, що ти американець!

— Так, не треба й сперечатися, — відповів ковбой.

— Виходить, ти з технікою добре знайомий?

— Атож!

— Тоді, о’кей. Будь добрий, натисни на цей білий гудзик, бо не можу зупинити машини.

— А що станеться, коли я не натисну?

— Перекинемось, ось і вся музика.

— А коли натисну?

— Тоді сам побачиш.

— Я звик натискувати тільки на курок кольта, — набундючився слуга новоспеченого мільйонера.

— Не будь боягузом.

Ці слова вплинули на Роя дужче, ніж наказ. Та коли він натис на кнопку, під його сидінням гримнув вибух, ковбой шугонув у повітря, кілька разів беркицьнувся і з набережної шубовснув у море.

Цю картину спостерігав у величезний морський бінокль Ганс Герінг і з радощів потирав руками Він навіть вискнув від задоволення, коли побачив, як виборсується з моря обліплений травою Рой. Вірний кінь ковбоя стояв на березі, і щастя, що внутрішній голос цієї тварини ще мовчав.

— Один янкі вже викусив, — говорив до Пуціса великий розвідник і по одній літері диктував неписьменній Берті телеграму своєму безпосередньому начальникові. Отримавши її, полковник Шмульке без усяких церемоній упхався в кабінет генерала й коротко відрапортував:

— Гррр!

— Дякую за конкретність, — похвалив його генерал, — Але чому в вашому рапорті немає ніяких думок?

— Такий у мене стиль, — відповів Шмульке.

— А чому ви про такий стиль мені досі й словом не прохопилися?

— Коли всі знатимуть принципи нашої роботи, тоді ми змушені будемо їх дотримуватися.

— Коротше!

— Буде виконано!

— Ще коротше!

— Буде!

— Дякую, я перевірю.

Перевіряв події у Бімбамбулі не тільки пихатий генерал. Коли повз магазин квітів пана Дюрано, або Мажо, протрюхикав верхи капітан, великий шпигун ухопився за дитячого візка, але застряг у вузьких дверях. Тоді він вистрибнув у вікно, заліз на дзвіницю церкви і. не пропускаючи найменших подробиць, почав вицокувати золотими зубами. Передавальні станції бездротового телеграфу повідомили про цю новину полковника Жюжю, а той, обходячи генерала, помчав простісінько до міністра і, зрозумівши, що передав куті меду, почав терпеливо чекати, доки той нарешті перемкне на військові справи свій невеличкий розумок завбільшки з один горішок. І коли міністр підвів голеву, на яку тисли глибокі думки, спостережливий Жюжю помітив, що міністрові скроні прикрасили ще дев’ять сивих волосин: по чотири з обох боків і одна посередині.

— Хіба сьогодні п’ятниця? — втомленим голосом сказав міністр і переплутав дуже таємний код. — Середа чи понеділок.

— Усі святі, — не бажаючи встрявати в суперечку, помилився Жюжю.

— Дякую. Це змінює становище. Я щонайдокладніше про все повідомлю пана президента. Ви вільні.

І тільки після цього, вже в свинячий голос, захеканий шпигун Пріслі знайшов Джеймса Бонда. Той виголошував промову в своєму клубі, в якій він гостро критикував порожню хижу, що стояла напроти, за її бездіяльність. Розвідник холодно вислухав донесення про надзвичайні події у губернатурі, вхопив беззвучний пістолет, вибіг таємним тунелем на узмор’є й спробував відрізати втікачів від порту, але було вже пізно. Звідти їхав конем мокрий заступник Білла — Макт Рой і, скаженіючи від злості, стріляв зі своїх гармат шістнадцятого калібру в кожну ворону, яка пролітала повз нього.

Перш ніж на щось зважитись, Бонд увімкнув внутрішній голос і уважно прислухався.

— Віслюк, — нарешті почув він, — це тобі не промови виголошувати.

Джеймс стримався і ще раз увімкнув голос:

— Бонде, тепер шукай вітра в полі, — відповів його порадник.

Тоді шпигун, піймавши першого-ліпшого візника, подався в губернатуру. Містер Літлтон, оговтавшись від переляку, тихо плакав. Побачивши звісного розвідника, він, не соромлячись своїх сліз, гірко сказав:

— Бонде, я вже не хочу бути губернатором.

— Добре, добре, ти ним і не будеш. А тепер витри сльози і розкажи, що тут сталося. Тільки, прошу, докладно, бо для мене важлива кожна подробиця.

— Бонде, це жахливо. Я все витерпів: і лева,