Хід королем - Майкл Доббс
Нарешті вона з'явилася; органіст заграв «Месію» Генделя, а клір, півчі та служки поквапилися до вівтаря. Коли вони прямували на свої місця, з королівської ложі нагорі Лендлес шанобливо кивав їм, а принцеса всміхалася з-під крислатого матадорського капелюха, а відтак почалася відправа. Їхня ложа була справді приватна, на рівні галереї, а тонко різьблені ґратки XVIII століття дозволяли бачити хор, але відділяли це місце від більшості парафіян, які все одно були переважно різдвяними туристами або втікачами від вуличного холоду. Коли хор затягнув свою інтерпретацію «О, прийди, о, прийди, Еммануїле», принцеса нахилилася, щоб прошепотіти:
— Умираю — хочу в туалет. Довелося мчати сюди просто з ланчу.
Лендлесу не треба було звірятися з годинником, щоб знати: зараз уже пів на шосту. Який там ланч! Від неї відгонило вином. Принцеса була славнозвісна своєю прямотою: допомагала людям почуватися поруч з нею розкуто, як стверджували її захисники; виявляла вроджену неделікатність і відсутність стилю та смаку, як стверджувала досить велика кількість її недоброзичливців. Виходячи заміж за представника королівської родини, вона була дочкою нічим не показної родини, де налічувалося більше актуаріїв, ніж аристократів, про що не вельми шанобливі представники преси без упину нагадували своїм читачам. Попри все, вона виконувала свою роботу, надаючи своє ім'я нескінченним благодійним організаціям, відкриваючи нові лікарняні корпуси, перерізуючи стрічки, постачаючи матеріал для світської хроніки і здійснивши обов'язок перед нацією — народивши доньку і двох синів, старший з яких успадкує трон, якщо цілий десяток його старших родичів по королівській лінії увесь до ноги раптом перемре. «Катастрофа посіє і пожне катастрофу»,— як колись неґречно написала «Дейлі мейл», смакуючи підслуханий факт: на обіді принцеса припустила, що її син був би чудовим монархом.
Вона з цікавістю глянула на Лендлеса. Навколо темних сіро-зелених очей у неї залягли маленькі тонкі гусячі лапки, що ставали більш помітними, коли вона хмурилася, а шкіра на шиї вже починала втрачати еластичність, як це ведеться в жінок її віку, але сама принцеса досі зберігала гарну зовнішність і вроду, через яку принц і одружився з цією жінкою багато років тому, ігноруючи поради найближчих друзів.
— Ви ж прийшли сюди не для того, щоб написати про мене якусь скандальну нісенітницю, так? — грубо спитала вона.
— Є й без мене ціла прірва журналістів, які наживаються на вашій родині.
Вона кивнула на знак згоди — криси її капелюха застрибали перед обличчям.
— Професійний ризик. Але що з цим поробиш? Ви ж не можете замкнути всю родину у вежі, навіть королівську — не така нині доба. Нам теж хочеться брати участь у всьому, як й іншим смертним.
Вона постійно отак нарікала й виправдовувалася: «Хочемо бути звичайною родиною». Але це бажання бути звичайною ніколи не заважало їй обійматися з папараці; тягнути за королівські лаштунки «перших леді» з Фліт-стріт[14], щоб про неї писали компліментарні статті; з'являтися у найфешенебельніших лондонських ресторанах, де подаються вишукані страви, щоб репортажі про неї займали більше дюймів на шпальтах, аніж про всіх інших членів королівської родини, у тому числі про її чоловіка. Щороку її прагнення не зникати, не відходити у тінь ставало дедалі виразнішим. Це було невід'ємною часткою буття сучасної монархії, і принцеса погодилася не лишатись осторонь, долучатися до життя. Цей аргумент вона запозичила у короля ще до того, як він зійшов на престол, але насправді вона його не розуміла. Король як спадкоємець прагнув конкретної, але конституційної ролі, в той час як принцеса прагнула власної реалізації і втіхи в сімейному житті, якого здебільшого вже не існувало.
Вони шанобливо схилили голови в молитві, слухаючи, як зачитують розділ з Книги пророка Ісаї: «Бо хлоп'ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім'я...»[15]
— Ось про що я хотів з вами поговорити — про жовту пресу.
Принцеса нахилилася ближче, і Лендлес спробував одсунутися на вузькому сидінні, але бій був нерівний.
— Шириться одна плітка, яка може вам зашкодити.
— Що — знову про порожні пляшки з-під спиртного у мене в сміттєвому баку?
— Плітка, що ви отримуєте дизайнерський одяг вартістю в тисячі фунтів стерлінгів від найвідоміших на світі домів моди і забуваєте його оплатити.
— Ця допотопна дурня! Та ці плітки ходять уже казна-скільки років. Слухайте, я ж найкраща реклама цих дизайнерів. Інакше чому вони досі надсилають мені одяг? Вони одержують завдяки мені безкоштовну рекламу, я — їхнє обличчя, тож доведеться мені висунути їм претензії — хай заплатять за рахунком.
Принесли дари безцінні
В ясла скромнії Дитині [16],—
гримнув хор.
— Це не все, мем. Якщо вірити пліткам, ви, приймаючи цей одяг як... пожертву, так би мовити, продавали його своїм подругам за готівку.
На якусь мить запало винувате мовчання, перш ніж принцеса відповіла глибоко роздратованим тоном:
— Та що вони знають? Маячня якась. Не може бути жодних доказів. Хто, скажіть мені, хто? Хто одержав цей вошивий одяг?
— Аманда Брейтвейт. Ваша колишня сусідка Серена Чізлгьорст. Леді Ольга Вікем-Ф'юмес. Вельмишановна місіс Памела Орпінґтон. І це лише четверо. А ось і свіжіша новина: леді Олдфілд отримала ексклюзивну вечірню сукню і костюм від «Іва Сен-Лорана» в комплекті з аксесуарами. Ви отримали тисячу фунтів. Як кажуть.
— Для таких тверджень нема жодних підстав,— здавленим тоном зашепотіла принцеса.— Ці дівчата ніколи б...
— Їм і не треба. Вони купують цей одяг, щоб його носити, хизуватися. Всі докази — це низка фото: на них ви і ці дами, зняті за кілька останніх місяців, цілком пристойно, у громадських місцях...— Лендлес помовчав.— І ще є корінець чека.
Вона з хвилину мовчала, не в змозі заспокоїтися, а в цій тиші лунало тільки виспівування хору про зимову студінь під час сонцевороту та про завірюхи.
— Не дуже гарний це вигляд матиме, правда? Смороду буде...
Вона обм'якла, упевненість у собі зникла. Зо мить вона пильно роздивлялася свої рукавички, недбало розгладжуючи бганки.
—
