Сьогодні тане сніг - Христина Лі Герман

    Його руки у моєму волоссі, його губи зминають мої, його аромат наповнює тіло і кожну клітину, він торкається шкіри, вкриває жаром кляту темряву, яка спалахує миттю від мого збудження…

   Я зійшла з розуму. 

   Підскакую з пальтом в руках, як вжалена, повітря ковтаю, а за мить чую глибокий подих: рівний і спокійний, як морські припливи і відливи під час заходу сонця. 

   Зайшовши на кухню, негайно шукаю чашку. Тремтячою рукою набираю води, а в голові те його: “Не жени…” На повторі, повсюди, і навіть у ковтках води його аромат смаком на язик лягає. 

   Зі спальні чується стукіт лап, а тоді гавкіт. Натискаючи на наручний годинник чую, що вже одинадцята. Рей проводжає до спальні, де на трюмо вібрує стільниковий. Відповідаю й не замислюючись, хто може дзвонити так пізно. 

   — Адвокат, кажеш, сестричко? 

   Хапаюся за одвірок і очі закриваю. Пальці хрустять, з такою силою той клятий телефон стискаю.

   — Чого тобі треба? Що ти хочеш від мене? — ледь не гарчу. 

   — Що, знайшла собі хахаля? А він п’яний ще й в тебе ночує? Ти при своєму розумі, Софіє?! Як ти посміла впустити його в наш дім? Хто тобі дозволив займатися таким… 

   — Це мій дім!! І це… тебе не стосується! 

   — Це ми ще побачимо. Вважай, що це плюс для суду. Ти дійсно неадекватна, якщо впускаєш п’яну наволоч…

   — Не смій! Зустрінемося у суді!

   Розриваю дзвінок і по стіні сповзаю. Сльози темряву застилають, дихання в схлипах губиться і не зупинити той біль.

   Я втрачу все…