Володарка останньої фортеці - Анна Ліє Кейн
Дні тяглися за днями. Настало літо. На півночі воно виявилося зовсім іншим, не таким, як у моєму рідному графстві. Вдень припікало сонце, а вночі ставало холодно. Морозні пориви вітру нагадували про близькість гір і піків, застелених вічними снігами.
Почалося будівництво вежі під годинник. Бертолдо весь час був присутній на місці.
Я у супроводі Назаріо чи Альби теж намагалася навідуватись туди. І з подивом зауважила, що працівникам допомагають місцеві мешканці. Винахідник усім розповів про чудовий годинник і про те, що такому механізму заздритиме навіть Мілаїра. Всім хотілося поставити на місце бойових сусідів.
Ситуація на фронті не дуже змінилася. Значна перевага була на боці наших противників, але Оттавіо зумів уповільнити їхнє просування вглиб країни. Хоча більшість південних земель уже були під контролем Торгніра Гунара.
Ольдовія наповнювалася чутками, як жорстоко розправляється з аристократами Білий Кат. Назаріо навіть забороняв мені читати доповіді про це. Було ясно, що помста застилає очі третьому принцу і він не зупиниться ні перед чим, доки не знищить усю аристократію нашого королівства.
Одного дня я дізналася, що Назаріо та Альба коханці. Випадково побачила їх увечері, коли раптом мені захотілося навідатися в одну з веж. Розгубившись, я поспішно пішла. Покоївка прибігла за пів години, коли я вже читала книгу, сидячи на кріслі в кімнаті Коррадо. Дівчина впала навколішки й слізно просила покарати її, а не констебля. І що в них це лише раз, і більше не повториться.
- Мені все одно в яких ви відносинах, - сказала я. - До тих пір поки це не заважає вашій роботі й не завдає шкоди герцогству. Ви нашкодили якось?
- Ні, - розтираючи сльози, швидко замотала головою дівчина.
- Добре. Тоді ти можеш іти.
Вони не могли одружитися через різницю в статусі й через те, що в Альби не було родичів чоловічої статі. Вона не потрапила ні до будинку терпимості, ні до храму, бо Бруно вкрив її у палаці. Але, звісно, жоден жрець не погодиться підтвердити шлюб.
Ще кілька днів Альба ходила сама не своя, чекаючи від мене каверзи. Констебль теж спробував поговорити зі мною, але так само був зупинений питанням: чи можуть їхні стосунки нашкодити мені? Отримавши негативну відповідь, я сказала, що вони вільні чинити, як їм хочеться.
Альба остаточно повірила в те, що їхній роман зійде обом з рук, після того, як одного разу, коли вона допомагала мені переодягтися я зронила:
- Мені дуже шкода, що вам не дозволяють стати чоловіком та дружиною. Це не справедливо.
З того часу наші стосунки з головною покоївкою стали набагато теплішими. Вона почала розповідати мені про палацові легенди, про мешканців замку, про плітки. Наслідуючи її приклад, інші слуги так само перейнялися до мене симпатією.
Охорону з полів картоплі невдовзі зняли. Саме після того, як я видала бродячим артистам перекладену мною п'єсу і вони проїхалися з нею містами. Виступи підіймали дух заляканих війною мешканців та виконували свою інформаційну місію. Селяни справді почали садити у себе картоплю.
Бертолдо спорудив ще один екземпляр лінз на ніс для Назаріо. Констебль довго пирхав і заявив, що не буде це використовувати. Але через пару днів, зайшовши до нього до кабінету, я застала чоловіка з новим аксесуаром на переніссі.
Коррадо почав звикати до мене. Я навіть змогла кілька разів умовити його вийти зі мною надвір у сутінках. Але довго бути на відкритій місцевості хлопцеві було страшно. І він, гублячись, хапав мене за руку та притискався до моїх ніг.
Я полюбила сидіти з книгами в його кімнаті, коли він малював. Пасинок навіть почав відповідати мені короткими односкладовими фразами, але це вже був прогрес. Прислуга дивувалася. Навіть Назаріо Бруно схвально хитав головою. Щоправда, ні з ким іншим хлопчик спілкуватися не хотів.
Фредо почав навідуватись у замок набагато частіше. Він допомагав констеблю у справах, а я намагалася, якщо не брати участь, то хоча б бути присутньою. Спочатку це нервувало Бруно, але потім він звик і навіть почав радитись зі мною.
А потім я дізналася кому завдячую теплою зустріччю лісничого. Виявилося, що через пів року після того, як мій учитель-пілігрим покинув наш палац у Хоствозі, він прибув до Валуа. Ось тільки чимось не сподобався Клементу і його вигнали з Вомон-ле-Тіссен. Тоді на зиму Енріке отримав притулок у Фредо в його лісовому будиночку. Там мандрівник і розповів про те, що нещодавно півтора року жив у Хоствозі й навчав дочку графа: Резеду-Сандру. Фредо, побачивши мене, відразу згадав захоплені відгуки Енріке про неймовірно здібну ученицю.
Новина, що зруйнувала мою безтурботність і хисткий спокій Валуа, прийшла на початку другого місяця літа: армія Ольдовії зазнала поразки на території мого рідного графства. Хоствог захоплений Білим Катом, граф та графиня вбиті. У тій же битві загинули маркіз Маріо де Монтанарі та герцог Клемент де Валуа.
Моє життя було зруйноване.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно