Зелена миля - Стівен Кінг
— Заткайся, мугирило, — гаркнув Персі, але скоріше на автоматі. Він не зводив очей із миші. Перед тим уже сховав було кийка й витяг журнал, але тепер кинув журнал на стіл чергового і знову вийняв палицю. І недбало почав постукувати нею по кісточках пальців лівої руки.
— Охрініти, — зачудовано промовив Білл Додж. — Я ще тут мишей не бачив.
— Ой, та вона симпатюлька, — озвався Дін. — І зовсім не боїться.
— А ти як знаєш?
— Та приходила вже недавно. Он Персі бачив. Брутал її назвав Пароплавом Віллі.
Персі на це тільки посміхнувся глузливо, але нічого не сказав. Лише почав швидше постукувати кийком по тильному боці долоні.
— Ану дивіться, — сказав Дін. — Вона вже підходила аж сюди, до столу. Хочу побачити, чи ще раз підійде.
Миша наблизилася, обходячи десятою дорогою Преза, наче їй не подобався запах нашого батьковбивці. Вона зазирнула у дві порожні камери, навіть збігла нагору одним із голих ліжок без матраців, обнюхала, а потім повернулася на Зелену милю. А Персі все стояв і стояв, постукував і постукував, не балакав, на диво, хотів, щоб миша пошкодувала про своє повернення. Хотів її провчити.
— Добре, що вам, хлопці, не треба садовити її на Іскруна, — мимоволі зацікавившись, прокоментував Білл. — Бо це ж здохнути можна, поки на ній усе позастібуєш і шолома вдінеш.
Персі все ще мовчав, але дуже повільно взяв і затиснув кийка пальцями — так хтось міг би тримати добру сигару.
Миша спинилася на тому ж місці, що й раніше, не більш як за три фути від столу чергового, і подивилася на Діна поглядом звинувачуваного перед судом присяжних. Мигцем глянувши на Білла, вона знову звернула всю увагу на Діна. Персі миша наче й не помітила.
— Хоробрий маленький задрипанець, не відняти, — сказав Білл і трохи підвищив голос: — Гей! Гей! Пароплаве Віллі!
Миша трохи здригнулася, її вуха затріпотіли. Але вона не втекла й навіть жодних ознак бажання тікати не виявила.
— А зараз дивіться, — сказав Дін, згадавши, як Брутал годував мишу сендвічем із консервованою яловичиною. — Не знаю, чи їстиме, але…
Він відламав шматочок від крекера «Рітц» і кинув його на підлогу перед мишею. Та лише дивилася розумними чорними очицями на оранжевуватий уламок секунду чи дві. Тонесенькі вусики сіпалися в такт із нюханням. Потім миша простягнула лапи, взяла крекер, сіла й почала їсти.
— А хай мене пофарбують! — вигукнув Білл. — Їсть акуратно, як вікарій на парафіяльній вечері в суботу!
— Мені більше нагадує те, як ніґер кавун жере, — ввернув Персі, але ніхто з наглядачів не звернув на нього уваги. Вождь і През також, до речі. Миша доїла крекер, але й далі сиділа, неначе балансуючи на пружинці свого талановитого хвоста, й дивилася на велетнів у синьому.
— Дайте я спробую. — Білл відламав ще кавалок крекера, перехилився через стіл і обережно впустив на підлогу. Миша понюхала, однак не торкнулася.
— Ха, — сказав Білл. — Наїлася, мабуть.
— Та ні, — відповів Дін. — Вона знає, що ти літун.
— Літун я, кажеш? Мені це подобається! Та я тут майже стільки само, як Гаррі Тервілліґер! А може, й довше!
— Охолонь, старожиле, охолонь, — посміявся Дін. — Але подивись і скажи, що я неправий.
Він бомбою скинув на підлогу ще один шматочок крекера. І авжеж, миша підняла його й знову заходилася їсти, а пропозицію Білла Доджа проігнорувала повністю. Та не встигла вона відкусити бодай раз чи двічі, як Персі шпурнув у неї кийком, запустивши його в повітря, наче спис.
Миша була маленькою ціллю, і слід віддати тому чорту належне — кидок був збіса влучним. Якби реакція у Віллі не була гострою, як уламки скла, він би зніс йому голову. Миша пригнулася — саме так, наче людина, — і впустила кусник крекера. Важкий пекановий кий просвистів у неї над головою та хребтом так близько, що загойдалися шерстинки (це так Дін розказував, а я за що купив, за те й продаю, хоча сам не знаю, чи можна йому до кінця вірити), потім гепнувся об зелений лінолеум і відскочив від ґрат порожньої камери. Миша не стала перевіряти, чи це часом була не помилка. Вочевидь, згадавши про термінові справи, які чекали на неї десь-інде, вона розвернулася і блискавкою шугнула по коридору до гамівної кімнати.
Персі аж загарчав од розчарування (він же бачив, як близько пролетів кий) і погнався слідом. Знову. Білл Додж ухопив його за руку. Мабуть, він діяв за велінням чистого інстинкту, але Персі вирвався. Та все одно, розповідав Дін, це врятувало Пароплаву Віллі життя, бо той був на волосину від загибелі. Персі хотів не просто вбити ту мишу, а розчавити її, тому він біг великими комічними стрибками, як олень, гупаючи важкими чорними черевиками. Останніх двох стрибків Персі миша ледве уникла, метнувшись зигзагом спершу в один бік, потім в інший. Відтак пірнула під двері, наостанок майнувши кінчиком довгого рожевого хвоста, і бувай, незнайомцю, — тільки її й бачили.
— Бля! — вилаявся Персі й безсило гупнув кулаком у двері. А потім почав гарячково перебирати ключі, щоб зайти в камеру й продовжити гонитву.
Дін пішов коридором услід за ним, навмисне повільно ступаючи, щоб узяти під контроль суперечливі емоції. Йому було смішно з Персі, розповідав він мені, але водночас хотілося й ухопити його, розвернути пикою на себе, притиснути до дверей гамівної кімнати й відгаратати так, щоб маму рідну забув. А найбільше відчувався, звісно, переляк; нашим завданням у блоці Е було зводити гармидер до мінімуму, а в Персі гармидер був практично другим ім’ям. Працювати з ним було те саме, що намагатися знешкодити бомбу, коли в тебе за спиною хтось стоїть і вряди-годи невимушено б’є в цимбали. Неспокійно, одним словом. Дін сказав, що побачив той неспокій в очах Арлена Біттербака… навіть в очах Президента, хоча той джентльмен якраз був завжди холодним і незворушним, як огірок у коморі.
Але до цього домішувалося ще дещо. Десь у своїй душі Дін уже почав вважати ту мишу… ну, нехай і не другом, зате часткою життя в блоці. І через це вчинок Персі та його наміри були неправильними. Хай навіть він хотів учинити так із якоюсь там мишею. Персі б ніколи й нізащо не зрозумів, чому його вчинок
