Османськими шляхами - Мак Карсегі

–До цього вважалось, що це місто неможливо узяти з моря, – брови Богдана зійшлись на переніссі.

–Нехай і далі так вважають, – щиро усміхнувся Юрко.

–Добре сказано, – погодився Василь.

–А далі? – поцікавився Лаврін. – Що далі?

–Здобули багато краму, грошей та зброї, – байдуже знизав плечами отаман, але коли продовжив у його очах блиснув вогник. – А найголовніше – за кілька днів до нашого нападу, у Варну привезли ясир. Здебільшого українців та поляків. Нам вдалось звільнити, без малого, пів тисячі бранців. Йшли на Січ обтяжені. Але, дякувати Господу, османи нас не перехопили. А вже на рідній землі, люди почали розходитись по домівках. Дехто, особливо молоді хлопці, залишились на Січі. Я якраз йшов вздовж людей, яких ми звільнили. Вони не до кінця вірили у те, що вільні. Були наляканими, але гуртувались, збираючись прямувати у рідні краї. Дивлюсь, сидить юнак. Задрипаний в обносках, обхопив, зігнуті в колінах, ноги руками і дивиться на величні води Дніпра.

«Про що, хлопче, мрієш?» – запитав я.

Не відповів.

«Де твої рідні?»

Знову мовчанка. Я подумав, що він глухонімий, але Юрко підняв голову і відповів.

«Немає нікого. Батька і маму убили, дідусь помер в дорозі. Не витримав. Двох сестер розтягнули по Османських невільничих ринках. Один я тепер на білому світі».

Так він і залишився на Січі. Я навідував Юрка, а цього року він виявив бажання йти зі мною чумакувати. Взяв помічником. І не шкодую.

–А не хотілось знову в похід? – Запитав Богдан.

–Хотілося, – зітхнув Гаврилюк і підняв праву рук на рівень плеча. – Але отримав поранення в останньому. Ось, що я можу. Вище не підіймається. А з такими обмеженнями я вже не боєць, який би пригодився у поході. Та й після повстання Наливайка, Лободи і Шаули я уже десять років у походи не ходив. А серце козацьке все поривається у бій. То й ходжу знову з чумаками та купцями. І вам, надіюсь, пригоджуся. Хай не шаблею, то головою.

Кримчаки лише скоса поглядали на козаків. Особливо злісні погляди кидав Мустафа, який куди краще розумів українську мову, ніж Рафат. Мурат же, хоч і чув усе, але уваги не звертав. Або вдавав, що йому байдуже.

–Приїхали, – пробурмотів хриплим голосом Мурат, коли вершники наблизились до конов’язі, поруч з будинком.

–І про що маємо тут дізнатися? – першим зіскочив з коня Лаврін.

–Про ясир, вочевидь, – насмішкувато звів брови Богдан. – Це все ж таки невільничих ринок.

На поріг вийшов невисокого росту опецькуватий татарин з покриттю головою і акуратною борідкою в яку закралась сивина.

–Дорогі гості, – розвів він руки в сторони, немов би готувався до обіймів, – чим можу бути вам корисним?

–Для початку, – підійшов до господаря Мурат, – нам потрібні кімнати.

–Мене зовуть Ільяс, – розлився в усмішці той, протираючи товсті долоні одна об одну. У такий час пожильці – це прибуток. А якщо врахувати, що їх аж восьмеро і всіх ще й потрібно годувати, то прибуток буде непоганий. – Так-так, ви прийшли саме туди, куди потрібно. Я швидко підготую кімнати для дорогих гостей. Можемо наповнити теплою водою казани, щоб ви могли вмитись з далекої дороги. Ще й вечерю приготувати.

–Роби все, що пропонуєш, – перевів погляд на Богдана Мурат, натякаючи очами.

Козак дістав сукняну торбинку. Очі Ільяса блиснули, лиш він почув дзвін монет всередині. Богдан простягнув гроші над рукою господаря заїжджого двору і відпустив. Але торбинку в повітрі, хвацьким рухом, перехопив Мурат.

–А до всього, що ти перечислив додай ще інформацію, – хитро глянув на господаря кримчак.

Ільяс важко ковтнув слину, перевів погляд з торбинки на Мурата, тоді на Богдана і знову усміхнувся. Але цього разу не щиро, а натягнуто, боязливо.

–Не бійся, господарю, – звузив темні очі Мурат, – це не злочин якийсь. Потрібно, щоб ти згадав бранку, яку сюди привозили минулого року. Допоможеш і збагатився додадково. Цей купець готовий заплатити за інформацію ще стільки ж. Ну як?

Ільяс радісно закивав, а тоді гукнув у двері:

–Готуйте кімнати, казани і вечерю! У нас постояльці! Мерщій! Рухайтесь! Гості втомились з далекої дороги. А коней в конюшню. Напоїти і нагодувати!

Торбинка з грішми впала в пухлу руку Ільса.