Ліна та пригоди в Половецькому замку - Ірина Литвин

Вранці Ліна прокинулася від якогось шуму. Була субота і дівчинка планувала виспатися, але тепер плани явно змінилися.

– Підйом! Підйом! – кричав над її ліжком Руфик, тарабанячи ложкою по залізній каструлі.

– Йди геть! – крикнула розлючена Ліна і жбурнула в нього подушкою.

Подушка влучила прямо в домовичка, збивши його з ніг. Каструля з ложкою ще голосніше загриміли в іншому кінці кімнати. Ліна вскочила з ліжка.

– Ой! – скрикнула вона вже злякавшись за Руфика. – Ти не забився?

Руфик піднявся на ноги і сердито затупотів.

– Я буду скаржитися пані Регіні! – розлючено кричав він так відчайдушно, що його голос аж почав пищати. – Така поведінка терміново вимагає покарання.

– Та чого ти так кричиш? – сказала Ліна позіхаючи. Вона зрозуміла, що з Руфиком все добре і знову залізла під ковдру, – я ж не навмисне, і взагалі я не винна що ти з самого ранечку репетуєш в моїй кімнаті.

– А що ще залишається робити, коли вже хвилин з двадцять тебе буджу, а ти ніяк не прокидаєшся? – обурено сказав Руфик.

– І чого тобі взагалі здумалось так рано мене будити?

– У вас із пані Регіною сьогодні багато тренувань. Тому вставай і швидше спускайся на кухню.

І Руфик пішов з Ліниної кімнати з каструлею та ложкою в руках. Сон тут же мов рукою зняло. Ліна швиденько одяглася і побігла вниз. У вітальні вже був накритий стіл. За ним сиділа тітка Реґіна. Ліна привіталася і теж сіла. Одразу ж Руфик почав виносити сніданок. Попри свій невеличкий зріст, він рухався дуже вправно і спритно. На столі перед Ліною з’явилися кукурудзяні пластівці, сандвічі, запіканка та зелений чай, а на середині столу величезна тарілка з виноградом, яблуками та грушами.

Та тільки-но на столі з’явився кухлик з молоком, як в кімнату ввійшла Багіра. Вона облизалась, побачивши улюблені ласощі, потім стрибнула спершу на стілець поряд з хазяйкою і залізла на стіл. Вона поважно, не поспішаючи підійшла до кухлика і почала пити прямо з нього.

– Геть зі столу, нахабо, – закричав на неї Руфик.

Але кішка і не думала його слухати. Вона лише глузливо подивилася і продовжила спокійно пити молочко. Тоді Руфик підскочив і потягнув кішку за хвоста. Та сердито м’явкнула, а тоді зашипіла і цапнула його лапкою.

– А-яй! – закричав Руфик, якому вже вдруге дісталося за цей день. – От постривай, я тобі зараз покажу!

– Припиніть негайно цей балаган! – гримнула на них обох Реґіна – Багіро, поводься пристойно, а ти, Руфусе, займися своїми справами.

Багіра одразу ж послухалась. Вона спустилася знову на підлогу і пішла пити молочко з мисочки, яку для неї приготував Руфик. А от домовичок ніяк не вгавав.

– Пані, Реґіно, – скаржився він, потираючи те місце, куди встромила кігті Багіра, – ця надокучлива істота тільки те й робить, що завдає мені клопоту. От вчора я тільки навів лад на горищі, як вона знову все поперекидала. Дарма ми тільки її годуємо, користі з неї все одно ніякої.

– Вгамуйся, Руфусе, – звернулася до нього Реґіна ласкавим голосом, – я вже стомилася від ваших постійних сварок. Ти ж знаєш, що вона навмисне тобі дошкуляє, бо ти занадто часто до неї чіпляєшся.

Руфик ще трохи побурчав, а тоді все ж заспокоївся. Реґіна закінчила свій сніданок першою. Вона сказала Ліні, що чекатиме на неї в бібліотеці і пішла нагору. Через декілька хвилин дівчинка піднялася за нею.

Ліна ввійшла в бібліотеку і, на своє здивування, не побачила там нікого. Раптом їй впала в очі мітла, що стояла опершись на стіл.

“Дивно, що вона залишилася тут – Руфик завжди все прибирав на свої місця” – подумала Ліна.

Їй не часто випадала нагода побути в тітчиній бібліотеці, та ще й самій. Вона пішла вздовж стелажів з книгами, розглядаючи все навкруги.

– Далеко зібралася? – раптом почула вона позаду себе тітчин голос.

Ліна різко обернулася і побачила, що мітла біля столу зникла, а на її місці стояла, усміхаючись, Реґіна.

– Ось і був твій перший урок, – сказала вона.

Ліна аж оторопіла, коли зрозуміла, що мітла – то і була тітка. А Реґіна продовжувала.

– Кожна відьма обов’язково повинна вміти одну річ – перетворюватися на живий або неживий предмет. Перетворюватися на тварин, або інших людей набагато складніше. Це вміють лише дуже майстерні чаклуни. Тому сьогодні я навчу тебе перетворюватися на предмети. Пізніше ти зможеш перетворюватися на малих тварин – котів та собак, а ще на щурів, жаб та ящірок.

Говорячи це, тітка весь час походжала по кімнаті туди-сюди, потім вона різко зупинилася і повернулася до Ліни.

– Обери в кімнаті якийсь предмет, – сказала тітка.

Ліна роззирнулася і одразу їй в очі впала книга, що лежала на столі.

– Добре, – сказала Реґіна, не чекаючи на Лінину відповідь, – тепер подивися на книгу і уяви себе нею.

І тітка знову почала походжати по кімнаті:

– Ти повинна не просто уявити, ти повинна відчути, – продовжувала вона, – Відчуй сторінки, які вони на дотик, як пахнуть. Відчуй їхню легкість.

Ліна розправила плечі, подивилася на книгу і напружилась як тільки могла. Тітка уважно слідкувала за нею:

– Коли будеш готова, скажи “стань книгою”.

Ліна зробила останню спробу уявити себе книгою і закричала:

– Стань книгою!

Її голос прозвучав таким високим та писклявим, що вона аж сама його злякалася. Дівчинка заплющила очі і раптом відчула що її руки стали дуже легкі. Вона обережно відкрила одне око і подивилася на себе. Ліна все ще була людиною, але щось з нею було не так. І тут вона зрозуміла що саме – замість рук з її плечей звисали дві довгі сторінки паперу.

– А-а-а! – закричала Ліна з переляку і сторінки замість рук затріпотіли перед її обличчям.

– Не обов’язково так кричати, – роздратовано сказала тітка.

Вона махнула рукою і в Ліни знову з’явилися її звичні руки. Дівчинка радісно потерла долоню об долоню щоб пересвідчитись що вони дійсно на місці.

– Спробуй ще раз, але не викрикуй так сильно заклинання. Його потрібно промовляти майже пошепки, – сказала тітка.