Фантомна довіра - Лана Вернік
Коли зайшов до зали, то перше, що кинулось в око — фікуси зникли… Мабуть, Лора переставила їх до спальні... але спальня зустріла його застеленим ліжком і всім тим, що він їй дарував, акуратно розкладеним по її поверхні. Навіть палички для волосся стояли біля дзеркала з її боку ліжка. З відкритої шафи визирав Лорин одяг… Образилася. Лариса не взяла нічого…
Степан сів на підлогу біля ліжка і затис голову руками — вона пішла… Ні, не так — це він пішов, а вона вирішила не нав’язуватися. Виконуючи божевільні умови Фурії він кривдить Лору. Ту єдину людину, заради щастя якої готовий вмерти. Як він до цього докотився? Має бути вихід. Має бути спосіб вирватись із цього зачарованого кола і вихід має лежати десь на поверхні… Проте поки що він його не бачив.
Спати ліг в іншій кімнаті. Не хотів лягати до ліжка, котре нагадувало про Наяду...
Наступного разу Степан прилетів до Києва в кінці січня. Заходити до порожньої квартири не схотів, тому одразу ж поїхав до селища. У нього була вдала поїздка до Латинської Америки, тому Фурія дала йому аж цілий тиждень відпустки. Бабуся щебетала про все на світі окрім Лори. Степан бачив, що вона радіє тому, що його весілля з Ларисою не відбулось. Коли він їй це зауважив — Хризонівна видала йому фразу, котра подіяла на Степана як удар обухом по голові: ”Якщо ти думаєш, що ця хвойда тебе чекає — помиляєшся! Приїхали двоє на синій машині перед новим роком… і забрали твою Лариску! Тю-тю! Знайшла собі іншого! Навіть двох інших!”
— Справді?
— Гм… Та не зійти мені з цього місця, якщо я брешу! Мені Ганька, сусідка їхня, розповідала. Приїхали, вона зібрала речі, сіла до них в машину і поїхала з ними. Вже місяць сюди не являється!
Щоб отримати більш правдиву інформацію, Степан пішов до сусідки.
Ніна Григорівна зустріла його похмурим поглядом, але у дім запросила.
— Степане… я не очікувала від тебе такого…
— Ви про що?
— Те, як ти вчинив з Лорою — це жахливо. Вона сиділа отут, на день Святого Миколая, на цьому самому стільці і ридала, розповідаючи мені речі, в які я не могла змусити себе повірити… Що ти її кинув… Що вона тобі не потрібна… Степане…
— Так треба.
— Кому?
— Для її ж блага…
— Яке благо, Степане?! Вона без тебе на тінь перетворюється… За що ти так з нею?
— А ви не знаєте куди вона переїхала?
— Я не знаю… Тетяна казала, що вона знайшла роботу доглядальниці, з харчуванням і проживанням. Каже, що хороша платня… Але як вона буде там працювати? Хитається, як билинка...
Це було так схоже на Ларису. Вона не взяла його гроші… Марно було сподіватися, що візьме. Тепер він і сам розумів, що це було принизливо для неї… Однак згадка про синю машину наштовхувала на нехороші думки. Вечоріло. Поїхав до будинку Ільченків, але там, несподівано, було темно — лише у колишній кімнаті Лори світився нічник. Рудий Бім весело махав йому хвостом і він погладив пса. Людмила була на роботі того дня, Тетяна пішла на день народження до однокласниці, в якої лишилася на ніч, а батько спав у будинку п’яний… Степан побачив його, зазирнувши через вікно.
На вечір домовився про зустріч з Романом і Ігорем. Перед виїздом від бабусі вирішив зварити собі кави.
— Бабусю, а де нова турка?
— На поличці.
— Тут стара, в якої ручка хитається, а де нова?
— Не знаю… Я думала — вона там.
— Добре, зварю у цій.
Готування кави нагадало йому, як він раніше багато разів варив її тут для Лори. Як вони пили її на кухні, чи йшли до кімнати… Захотілося її хоча б побачити.
Фурія намагалась звести його з Алісою. Однак він всілякими способами зводив нанівець її намагання і назло Кірі Дмитрівні почав зустрічатись з лікаркою-терапевтом. Познайомився з нею ще влітку, коли проходив медогляд перед щепленням. Жінка була симпатичною блондинкою — (першою і останньою блондинкою за все його життя) старшою за нього на три роки — Маргарита. Вона була розлученою, дітей не мала. Власне, причиною її розлучення стало те, що чоловік хотів дітей, а вона хотіла будувати кар’єру. Це було не кохання з першого погляду — просто секс. Ніхто нікому не виносив мозок, не будував плани на майбутнє і Степана такий формат відносин цілком влаштовував. Він мав з ким зняти напругу і те, що він обрав Марго, а не Алісу — страшенно бісило Фурію.
Але зараз, стоячи перед плитою на кухні бабусі, де він стільки разів варив каву для Лариси, Степан відчував, як від туги йому просто розриває груди… Він повинен її побачити. Кава запінилась і він підняв її з вогню, та в цей момент сталася неприємність: ручка на старій турці відхилилася, вона гойднулась і Степан, ще думаючи про Ларису, інтуїтивно підхопив гарячу турку рукою. Пекучий біль охопив долоню і вирвав його з роздумів, він випустив турку на підлогу. Голосно вилаявся. Прибігла Хризонівна і зупинилась у дверях, перелякано дивлячись на онука, його обпечену руку і розлиту по підлозі каву.
— Як це ти?..
— Замислився.
— Про неї думаєш?
Степан поглянув на бабусю і нічого не відповів. Підставив руку під кран, змив з неї каву холодною водою. Дістав з полички аптечку і, побачивши знайому назву — “Пантенол”, забризкав ним обпечену долоню. Можливо, він щось зробив не так, якби тут була Лора — вона б сказала, що саме варто робити… але вже як є.
Хризонівна, побачивши, що він збирається їхати, запитала куди і чи на довго.
— Зустрінусь з пацанами. Не знаю чи приїду ночувати. Я подзвоню.
— Та хоч руку давай примотаю, он вже пухирі лізуть…
Хризонівна допомогла йому намотати бинт на руку і Степан поїхав до Києва.
— Що з рукою? — запитав Роман сідаючи навпроти нього у Маямі.
— Спік. У турки ручка хиталася, а я забув і здуру підхопив.
— Круто. То ти вирішив приготувати з себе шашлик? — засміявся Роман.
— Так, — кивнув Степан, пильно дивлячись на друга. У нього синя машина… Але ж його, наче, сусіди мають пам’ятати. Тоді б сказали, що приїздив адвокат… І якби Лора поїхала тоді з ним — він би заявив про це ще з порогу...