Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2 - Оксана Іванівна Думанська
— Якщо дитина позашлюбна, то записують її на матір, — зауважив Юрась. — Отже...
— У нас півсела Мартинюки, та не всі родичі. Се правда, моя мати Олена Мартинюкова, а батько — Василь Мартинюків! — переконувала можлива спадкоємиця доброго маєтку.
— Ми маємо обміркувати, як провадити розшук доказів, — по-вченому сказав Рідлєр, — тож прийдіть днів за два.
Кобіта, вишкіривши зуби до цих прискіпливих панів, як незагнуздана кобилиця, протупотіла до дверей.
А за хвилю на порозі стояв Адам Мартинюк — повнолітній онук покійного еміґранта. Після нього — Павло Мартинюк, чия мама була стриєчною сестрою багача. І так до самого вечора нишпорське бюро обсідали Мартинюки, Мартиняки, Мартинки і навіть Марценюки і Мацелюхи, які вважали, що у магістраті могли неправильно прочитати прізвище покійника.
— Юрасю, — тулила голівку до чоловіка Марта по вечері, — сьогодні ти не ризикував своїм життям? Будь обережним — я в тяжі.[30]
Хто б не тішився, почувши таку звістку?
18.кщо ви гадаєте, що Турбійона збила з ніг підступність Ізабелі, ви не знаєте істинних французів. Частку «брудних» грошей він втратив, але то не був остаточний кінець. Едельманові племінники без роздумів погодилися викупити в нього кіновий бізнес на Рив'єрі, не відаючи про всі можливі пригоди з мафіозними кланами, і Андре вихором полетів до Парижа, маючи наполеонівського пляна подивувати шанувальників винаходу Люм'єрів та повернути їх до театру. Він вважав, що театр занадто застарів у своїх технічних виявах, тоді як кіно постійним вигадництвом приваблювало публіку.
Оскар цього разу остаточно відмовився підтримувати Турбійона: після довгих мандрів до Марселя нарешті прибула Беата — засмагла, схудла, помолоділа — і легко погодилася на спокійне життя на своєму не дуже залюдненому острові. Вона подивувала Гробовецького дивовижними шатами, пістряво-барвистими і майже прозорими, які огортали її від плечей до ступнів і могли за хвилю перетворитися на звичайний сувій тканини. Першої ж ночі в острівному домі жінка не могла заснути у ліжку, а вляглася на підлозі, постеливши тоненький вовняний килимок. Під ранок вона встала і пішла до моря — боса, у тонюсінькій сорочці, з низкою подовгастих перлів на шиї. Стурбований чоловік з острахом спостерігав, як Беата зайшла по коліна у воду і простягла руки до неба. Так простояла з півгодини і повернулася в дім, при тому її очі були такі ж променисті, як і в колишнього приблуди Тираяоскара.
— Серце моє, ти не занедужала? — спитав Оскар.
— Я дужа як ніколи, — усміхнулася Беата, — бо навчилася прислухатися до своєї сутності.
«От і маєш! — гнівався на себе Оскар. — Поїхала на розваги, а повернулася із вроками! Навіщо я її відпустив? Чи це мені розплата за того безталанного індуса, що лишив його напризволяще, утікаючи від жандармів?»
— Я й тебе цьому навчу, — м'яко пообіцяла жінка, — це ж так просто, як дихати... Сідай...
Ви можете уявити здорового й негнучкого Гробовецького в позі лотоса? У нього затріщали суглоби, щось штрикнуло в поперек — і він оперся на руки, як бігун на низькому старті. Вирівнювали його садівник, куховарка та служниця, красномовно позиркуючи одне на одного.
З цього почалися його проблеми. Беата ніби ні на що не зважала. Вона мрійливо дивилася на воду і щось шепотіла або, зірвавши стокротку, пильно розглядала кожну пелюсточку.
— Месьє, — одного ранку звернувся до Оскара садівник, — сьогодні мадам цілувала траву під деревами. Вона розірвала низку перлів і всіяла ними стежку. Треба викликати до неї лікаря.
Викликати лікаря — значить помчати на вітрильнику до материка, знайти доброго психіатра, привезти його на острів, щоб він кілька днів спостерігав за Беатою, а потім можна чекати човна з репортерами, які нападуть, як сарана, у пошуках сенсаційних новин. Але філіжанка із зібраними служницею перлами (чи не переділила їх навпіл хитра мадемуазель?) нагадувала про удатні часи, коли Беата була при своєму розумі, і спонукала діяти.
— Я в Париж, у справах, терміново! — коротко сказав Оскар дружині, рушаючи на пораду до Турбійона.
Вона усміхнулася і хитнула руками, піднесеними догори...
Андре зустрів свого колишнього партнера знаменитим «о-ла-ла», що означало: я тебе радий бачити, але яким вітром тебе принесло та ще й невчасно? Гробовецький зрозумів усе несказане, бо увидів перед собою диво новітньої техніки — театр будучини. Його сцена — то велетенське колесо, яке обертається за потиском ґудзика, а кожна переділка цього колеса не лише матиме інші декорації, але й зможе змінити їх упродовж однієї миті.
— Поглянь, тут буде рухомий ставок для потреб сцени, у ньому вмістяться чотири сотні охочих до купелі, — розмахував руками Андре, — а тут буде дільниця міста з правдивими домами, зробленими з тонкого будівельного матеріалу. Асфальтовими вулицями заімпровізованого міста їздитимуть авта! Під час бурі падатиме справжній дощ і темряву бурливого неба роз'яснюватиме справжня блискавка!
Турбійон не менш вибагливо мав уладити залю на три тисячі глядачів. На поручні кожного крісла —