Немезида - Агата Крісті

— Ви дуже добре описали мій намір. Атож, я вирушила на прощу.

Міс Марпл сказала після кількох хвилин мовчанки.

— Друг, який відправив мене в цю поїздку й оплатив усі мої видатки, вже помер. Це був містер Рейфаєл, дуже багатий чоловік. Ви випадково його не знали?

— Джейсон Рейфаєл? Я знаю його на ім’я, звичайно. Хоч ніколи не зустрічалася з ним особисто й не була знайома. Одного разу він зробив великий внесок в освітній проект, у якому я була зацікавлена. Я була йому вельми вдячна. Як ви сказали, він був дуже багатим чоловіком. Я прочитала повідомлення про його смерть у газетах кілька тижнів тому. То він був вашим давнім другом?

— Ні, — сказала міс Марпл. — Я познайомилася з ним лише рік тому, за кордоном. На одному з Антильських островів. Я ніколи не знала про нього дуже багато. Ані про його життя, ані про його родину, ані про його близьких друзів, якщо він їх мав. Він був великим фінансистом, проте в особистому житті надзвичайно стриманий чи, принаймні, так розповідають про нього. Ви, бува, не знали когось із його родини або… — Міс Марпл на мить замовкла. — Я часто думала про це, але мені не хотілося ставити зайві запитання і здаватися надто цікавою.

Елізабет мовчала якусь хвилину, потім сказала:

— Я знала дівчину… Дівчину, яка навчалася у Фелоуфілді, у моїй школі. Вона не доводилася родичкою містерові Рейфаєлу, але була колись заручена з його сином.

— Але вона не вийшла за нього заміж? — запитала міс Марпл.

— Ні.

— Чому?

Міс Темпл відповіла:

— На це запитання я схильна відповісти так: у неї, либонь, вистачило здорового глузду утриматися від такого кроку. Він був молодиком того зразка, якого ніхто не побажав би за чоловіка для дорогої людини. Вона була дуже гарна дівчина, дуже мила. Я не знаю, чому вони не побралися. Ніхто мені про це ніколи не казав. — Вона зітхнула, а тоді сказала: — Хай там як воно було, а її вже немає серед живих…

— Чому вона померла? — запитала міс Марпл.

Елізабет Темпл протягом кількох хвилин дивилася на півонії. Коли вона заговорила, то сказала лише одне слово, але воно пролунало, як удар великого дзвона.

— Любов! — сказала вона.

Міс Марпл перепитала гостро:

— Любов?

— Одне з найстрашніших слів, які ми знаємо на цьому світі, — сказала Елізабет Темпл.

І в голосі її був трагічний смуток, коли вона повторила:

— Любов…

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

ЗАПРОШЕННЯ

І

Міс Марпл вирішила, що не піде пополудні оглядати старовинну церкву з її вітражами чотирнадцятого сторіччя. Сказала, що почувається стомленою й хоче трохи відпочити. Вона приєднається до гурту, коли всі зберуться пити чай у кав’ярні, яку їй показали на головній вулиці. Місіс Сендбурн погодилася, що її рішення цілком розумне.

Сидячи на зручній лаві, що стояла за стінами кав’ярні, міс Марпл стала обмірковувати свої подальші кроки й аналізувати, чи будуть вони розважливими, чи ні.

Коли всі інші поприходили пити чай, їй неважко було непомітно приєднатися до міс Кук та міс Бароу й сісти разом із ними за стіл, розрахований на чотири особи. На четвертому стільці примостився містер Каспар, що його міс Марпл оцінила дуже низько як співрозмовника з огляду на його не зовсім досконале знання англійської мови.

Надкусивши шматок рулету з варенням, міс Марпл сказала, звертаючись до міс Кук:

— Знаєте, я переконана, ми десь зустрічалися з вами. Морочила собі голову, де саме я могла з вами зустрітися — я вже не так добре запам’ятовую обличчя, як раніше, — але що ми таки зустрічалися, у мене немає сумніву.

Міс Кук подивилася на неї приязним поглядом, але в її очах був сумнів. Вона перевела погляд на свою подругу, міс Бароу. На неї ж таки подивилася й міс Марпл. Міс Бароу не подала жодного знаку, що вона може допомогти їм розгадати їхню таємницю.

— Я не знаю, чи ви були коли-небудь у тій частині світу, де я живу, — провадила міс Марпл. — Я живу в Сент-Мері-Мід. Це дуже маленьке село. Щоправда, сьогодні воно вже не таке маленьке, адже там, як і всюди, багато будують. Воно розташоване неподалік від Мач-Бенгема й лише за дванадцять миль від узбережжя в Лумауті.

— О, — сказала міс Кук, — дайте-но я подумаю. Я знаю Лумаут дуже добре, й можливо…

Зненацька міс Марпл радісно вигукнула:

— Ну як же, звісно! Якось я вийшла у свій сад у Сент-Мері-Мід, і ви заговорили до мене, коли проходили неподалік вулицею. Ви ще сказали, що там живете, наскільки я пам’ятаю, у подруги…

— А й справді, — погодилася міс Кук. — Яка ж я дурна. Тепер я вас пригадую. Ми говорили про те, як важко сьогодні знайти людину, яка вміла б доглядати за садом і з якої була б якась користь.

— Так. Ви там не мешкали, якщо я не помиляюся? Ви там гостювали в когось.

— Атож, я там була в… в… — на якусь мить міс Кук завагалася з виглядом людини, яка забула або не пам’ятає чиєсь ім’я.

— У місіс Сазерленд, чи не так? — припустила міс Марпл.

— Ні… ні… то була… е… е… місіс…

— Гастінґс, — твердо сказала міс Бароу, узявши шматок шоколадного торта.

— О, так, — це жінка, що живе в одному з нових будинків.

— Гастінґс, — несподівано втрутився до розмови містер Каспар. Він весь сяяв. — Я був у Гастінґсі — і я був в Істборні теж. — Він знову блиснув осяйною усмішкою. — Там дуже гарно… Біля моря.

— Така несподіванка, — сказала міс Марпл, — знову зустрітися з вами так скоро. Світ дуже тісний, чи не правда?

— Авжеж, правда, ми всі так любимо сад, — туманно відповіла міс Кук.

— А які тут чудові квіти. Я так їх люблю, — знову сяйнув усмішкою містер Каспар.

— Тут так багато рідкісних і гарних кущових рослин, — промовила міс Кук.

Міс Марпл швидко заговорила про всілякі професійні проблеми, пов’язані з роботою в саду — міс Кук охоче підтримала цю розмову. Міс Бароу вставляла окремі репліки.

Містер Каспар поринув в усміхнену мовчанку.

Згодом, коли міс Марпл, за своїм звичаєм, відпочивала перед обідом, вона детально обміркувала все, про що їй пощастило довідатися. Міс Кук визнала, що була в Сент-Мері-Мід. Вона визнала, що проходила повз дім міс Марпл. Погодилася з тим, що то була чиста випадковість. «Випадковість? — замислено повторила собі міс Марпл, перекидаючи це слово у своєму роті, як дитина перекидає язиком льодяник, коли хоче дослідити його смак. — Невже то справді була випадковість? Чи