Заблудлий - Джейн Гарпер

зітхнула і, струснувши, розгорнула його і склала вдруге, цього разу вже охайніше. — Але я думаю, щось було негаразд. Гарі має рацію. Кем був напружений і часто не в гуморі. А ще він був неуважний, а на нього це не схоже. Я сподівалася, це минеться, проте це тягнулося вже зо шість тижнів, а може, й довше. І все тільки гіршало.

— А ти його не питала чому?

— Звісно, питала, — одразу почала захищатися вона. — А він сказав, що все гаразд. Тут завжди щось потребує уваги. І те, що Кемерон тяжко працював, ще не означає...

Вона не договорила: вони обоє угледіли якийсь рух у дворі й озирнулися подивитися. В сутінках вони побачили Баба, який ішов у дальній куток паркану, де земля починала підвищуватися. Зупинившись, він почав роздивлятися латку ґрунту. Навіть з такої віддалі Нейтан знав, де саме стоїть брат. Баб не озирнувся на мотузки з білизною, і Нейтан не був певен, чи він узагалі побачив їх серед простирадл.

— Що це він там робить? — нахмурилася Ільза.

— Бозна.

Баб стояв біля підніжжя батькової могили, й у нього над головою Нейтан бачив обриси евкаліпта, якого посадив разом з братами двадцять років тому, після похорону.

День був спекотний, робота тяжка, але це була ідея Ліз, тож вони викопали яму в узголів’ї могили. Дерево вже пристойно розрослося, і його віття гойдалося, чорне на тлі неба.

Ліворуч від могили Карла Брайта були розмічені ділянки для всієї родини, коли прийде їхній час. За нормальних обставин ділянка безпосередньо поруч з татом мала б належати Ліз, але нині там лежатиме Кемерон, збагнув Нейтан і аж здригнувся.

— Мені треба повертатися, — зненацька випросталася Ільза. З її виразу обличчя Нейтан запідозрив, що їй спало на думку те саме, що і йому. — Хочу перевірити, як там дівчата, перш ніж вимкнеться генератор.

Генератор вимикали щоночі для економії пального і грошей, отож на цілу ніч електрика відрізалася, а весь маєток поринав у цілковиту темряву. Нейтан звик до цього. Останнім часом він почав вимикати власний генератор усе на довше й на довше, тож від заходу до світанку лежав самотою в непроглядній пітьмі.

— Іди, — мовив Нейтан і кивнув на мотузку. — Я все принесу.

— Дякую.

Здавалося, Ільза збиралася ще щось докинути, але передумала. Вона рушила геть, і тут перед Нейтановим обличчям напнулося простирадло, ховаючи її з очей; коли він відсунув простирадло, Ільза вже зникала в будинку. Нейтан знову повернувся до мотузки. В сутінках, які дедалі поглиблювалися, біла постіль мала тьмяний червонувато-сірий відтінок.

На тому кінці двору Баб досі стояв біля розмічених могил, і видно було тільки його спину. Нейтан потягнувся по наступне простирадло, але зупинився: Баб зробив останній ковток з бляшанки, поставив її на землю й опустив руку до ширінки. За секунду почувся непомильний звук, з яким довгий струмінь сечі вдаряється в землю. Нейтан стояв цілком непорушно. Звук усе линув, поки нарешті дзюрчання не зменшилося й не затихло. Закінчивши, Баб застебнув ширінку й перевальцем рушив до будинку, навіть не глянувши на Нейтана. Тихі нотки в повітрі засвідчили, що він насвистує.

Нейтан не ворушився, поки брат не зник. А тоді підійшов до огорнутого тінями родинного цвинтаря, стараючись ступати обережно. Поглянув на землю, де похований тато і куди скоро ляже Кемерон, далі присів і помацав кінчиками пальців ґрунт. Той уже висох. Спрагла земля всотала вологу. Неможливо було визначити, на яку могилу насцяв Баб.

Розділ 9

Було ще рано, але Нейтан побачив, що двоє дівчаток уже на тренувальному полі для виїзду коней. Кемеронові доньки. Якусь хвилю він спостерігав за ними, перш ніж залізти на пасажирське сидіння бездоріжника Гарі.

Ліз не мала ні сили, ні волі протестувати, отож Баб і Зандер обоє наполягли, що теж поїдуть на зустріч з міським сержантом біля Кемеронової машини. Ніхто не озвучував цього вголос, але Нейтан підозрював, що всі таємно сподівалися: Гленн Маккенна все ретельно огляне і зможе точно сказати, що ж сталося.

Сідаючи на заднє сидіння поряд із Зандером, Баб не розмовляв. Коли вчора ввечері Нейтан ішов геть від могил, там ще слабенько відгонило сечею, та коли він повернувся в будинок, Баб уже пішов до себе в кімнату й зачинив двері. Нейтан саме міркував, чи не постукати, коли почув попереджувальний крик Гарі. Генератор вимикається на ніч. Нейтан опустив руку. Така розмова не для темряви, в якій не видно облич. Натомість, коли генератор замовк і садиба поринула в темряву, він уже лежав на канапі, репетируючи, що скаже завтра. Але вранці, прокинувшись, збагнув, що всі його ідеї випарувалися, і те, що він начебто бачив, нині здавалося зовсім не таким ясним.

Гарі завів двигун і рушив під’їзною доріжкою. Коли проминали тренувальне поле, Нейтан махнув йому.

— Зупиніться на хвильку, Гарі.

Посередині поля восьмирічна Софі вела коня по колу, тримаючи однією рукою за повіддя. Друга рука була на перев’язі. П’ятирічна Ло сиділа біля паркану, похиливши голову і щось малюючи в альбомі. Дівчата підросли порівняно з тим, якими їх пам’ятав Нейтан, але ж і рік уже минув. Він бачив, як Ільза спостерігає за доньками з веранди. Біля її ніг мляво сиділа Кемеронова собака Дафі.

— Привіт, дівчата, — вистромився з вікна Нейтан, махаючи племінницям, а Гарі зупинив машину. — Не мав нагоди привітатися з вами вчора ввечері. Як ви? І ви ж пам’ятаєте Зандера, так?

Софі припнула коня, й дівчата неквапом підійшли. Ло взагалі дивилася на Нейтана, як на незнайомця.

— Ну ж бо, скажіть добридень своєму дядькові, — підказав Гарі, коли вони застигли, не усміхаючись.

— Привіт, дядьку Нейтане, — проспівала Софі. Ло, яка стояла на півкроку позаду, не промовила нічого. Вони дуже схожі на Кема, подумалося Нейтанові, особливо очима. Однакове русяве волосся, певно, з віком потемніє. Зандер теж такий був.

Нейтан поглянув на перев’язь Софі. Зроблена вона була з барвистої тканини, прикрашеної малюнками поні.

— Що з тобою трапилося?

— Впала з коня.

— Господи, все нормально?

— Невелика тріщина.

— Це недобре.

— Недобре.

То був легкий натяк на сарказм? Нейтан не мав певності. Дівча трохи замале для такого.

— Що ж, — мовив він, — пильнуй. Мабуть, побачимося пізніше.

Дівчата кивнули й, зиркнувши на Гарі, помчали назад на тренувальне поле.

— Вони трохи наче приголомшені, — мовив Нейтан, поки Софі