Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні - Олексій Анатолійович Кононенко
– Кумо, скільки літрів молока дає ваша корова?
– Дванадцять.
– А скільки здаєте до молочарні?
– Дванадцять. Більше не можу, бо ж дітям хоч кілька літрів мушу залишити.
Кум прийшов до кума в гості. Випивають, за-кусюють у садочку під вишнями.
– Куме, а чому це ваш пес так пильно на мене дивиться?
– Не звертайте уваги. Він на всіх так дивиться, хто з його миски їсть…
– Кумо, а ви добре підготували свою Галю до такого важливого кроку, як одруження?
– А то! Маємо двадцять літрів горілки, три кабанці закололи, сорок курей обпатрали…
Кум заходить до кума, аж той із собакою в шахи грає.
– Куме! Ваш Бровко уміє в шахи грати!?
– Та де, куме, вміє! Програє 3:5!
Випивають два приятелі.
– Куме, випиймо, щоб мій син здав на п’ять.
Випили. Знову:
– Куме, випиймо, щоб мій син здав на п’ять.
Випили. Заходить син.
– Ну що? П’ять?
– Ні, чотири вісімдесят. Одна пляшка була надщерблена…
– Куме, що для вас зробити, щоб ви мене запам’ятали на все життя?
– Позичте мені тисячу гривень…
– Ой, куме, таке у мене відчуття, що мене хтось переслідує…
– І давно?
– Як з в’язниці втік…
Сіли куми випивати. «Домашній» кум наливає собі з однієї пляшки, а кумові з другої.
– А що це ви, куме, мені з іншої пляшки наливаєте?
– Та я, куме, з карбідом не люблю!
Кум до куми:
– Кумо, чи ще ходите до лісу, як колись?
– Хіба що, куме, по гриби.
Кума Івана призначили директором школи. Кум Петро:
– Ну, куме, і як робота?
– Робота могла би бути і нічого, якби не ті капосні діти!
– Де нині працюєш, куме?
– Пожежником.
– І як?
– Що тобі сказати… Начальник у нас приємний. Команда підібралася добра. Зарплата непогана… Але ж, куме, як, не дай Бог, пожежа – хоч з роботи розраховуйся!
Кум лежить п’яний в калюжі. Йде кума, побачила, підійшла. Кум ледь підняв голову з калюжі і до неї:
– Сама ти, кумо, свиня!
– Тю! Я ж ні слова не сказала!
– Але подумала!
Кум Петро іде, тримаючись за паркан. Кум Іван лежить під парканом.
Кум Петро:
– От п’янюга! Валяєшся, як колода!
Кум Іван:
– Чекай, куме, що ти скажеш, коли паркан скінчиться…
Добре куми випили – як завжди. Ідуть, один щось рукою мацає і рахує собі під ніс. Другий запитує:
– Куме, а що ви рахуєте?
– Штахетинки. Нарахую двісті двадцять – буде хвіртка.
– Куме! Та ви ж навкруг діжки ходите!
Кум Федір довів кума Андрія до двору та й пішов додому. Кум Андрій упав – і поповзки до дверей. Аж тут із будки вискочив Сірко та давай гавкати.
– Цить, дурню! Галю розбудиш, то й де тоді будеш ночувати?
Сидять діди на призьбі.
– Куме, пам’ятаєш, як нам в армії давали пігулки, щоб ми до дівчат не бігали?
– Пам’ятаю… То й що?
– Вже починають діяти.
– Куме, що то за дивина, жінка мені зраджує, а роги не ростуть?
– Вони, куме, і не повинні рости, то просто так кажуть, образно, вислів такий здавна…
– Слава Богу! Бо я вже налякався, що кальцію в організмі не вистачає!
Рано-раненько кум Петро на поріг до кума Василя.
– Куме, вип’ємо по сто грамів…
– Здурів, чи що? Шоста ранку!
– Ліпше зранку сто грамів, аніж
