Пор'ядна львівська пані - Люба Клименко

Через якийсь час Дмитро Іванович почав поволі підводитися і віддирати свого живота від Касиного, який склеїла та біла рідина. Цей процес викликав в обох специфічний тихий сміх. Нарешті чоловік випрямився, поозирався по кімнаті, очевидно, шукаючи чим втертися, щось ухопив у руки і став ніжно витирати свій і Касин животи.

Кася підвела голову і уважно придивилася до витирачки, потім вирвала її з рук доктора історичних наук, розгорнула, і обоє захихотіли.

Пенелопа не чекала, поки вони вдягнуться. Вона вилізла з-під мапи. Її ноги затерпли, і жінка їх масувала. Не дочекавшись полегшення, відчинила двері і вилетіла в коридор. Намагаючись не стукати підборами, навшпиньки пробігла лунким коридором і, вискочивши на високі сходи, поскакала, немов молода кізка, вниз. Зненацька ноги підкосилися, і вона полетіла з розгону вниз, й упала навзнак на стару дерев'яну підлогу. Поки летіла, в її голові немовби ще раз прокрутилася відеоплівка побаченого акту, що відбувся на, можна сказати, священній «Актовій книзі Львова ХVІІ ст.», акту, який не можна було назвати статевим, а тільки актом вандалізму.

Пенелопа підвелася з підлоги, сіла на східці й заплакала.

Трохи оговтавшись, вона важко встала зі сходинки і рушила вгору. Жахливо боліло тіло, а особливо ніс. Мужньо подолавши останню сходинку, вона увійшла в коридор. Як вона колись любила цю будівлю! Круглі білі стелі, середньовічна атмосфера, дух історії!.. Перебування у цьому будинку мільйонів безцінних записів з історії Галичини додавали йому ще більшої святості й привабливості. Однак ті сторінки латинською, польською, німецькою, українською, а подекуди й іншими мовами нікого не цікавили. Хіба що...

Пенелопа рішуче відкинула від себе спогад про доктора історичних наук і пішла в свій кабінет.

За столом, неначе нічого не сталося, сиділа Кася і клацала на комп'ютері.

Пенелопа повільно сіла за свій стіл. Робота не йшла. Від болю всього тіла перестала боліти голова. Однак зосередитися вона вже не могла. Перед очима Пенелопи сиділа молода жінка, яка... ні, це не жінка... це монстр!

Вона не знала, як діяти в цій ситуації, тож іще довго так просиділа, поки нарешті не озвалася:

— Пані Касю, принесіть мені, будь ласка, «Актову книгу Львова ХVІІ ст.».

Кася легко підскочила і випурхнула з кабінету.

Пенелопа встала і подивилася у вікно, за яким цокотіли підборами фантастичні весняні львів'янки. Її погляд ковзнув по вікну і опинився на батареї. «Що то?» Там сушився вишиваний рушничок... Рушничок, який вона сама вишила... Власноручно вишила портрет Данила Галицького! «Господи Ісусе!» — тільки й прошепотіла вона, зрозумівши, чому так хихотіли Кася з Дмитром Івановичем, витираючи свої склеєні животи.

Пенелопа в знемозі впала на стілець. Їй, вже вкотре за сьогоднішній день, відмовили ноги.

У кімнату впорхнула Кася і поклала на столі перед Пенелопою багатокілограмовий манускрипт у шкіряній оправі.

— Прошу, Пенелопочко Василівно!

Пенелопа мала б подякувати, проте їй відібрало мову. Кася, не звертаючи уваги на стан колеги, знову вмостилася за комп'ютером і весело заклацала своїми прудкими пальчиками по клавіатурі. Пенелопа набрала в груди повітря і розгорнула книгу.

«Nomine... Jesu Christi Amen...» — прочитала вона пошепки.

І тут її чутливі ніздрі вловили якийсь новий запах. Він зовсім не був схожий на запах віковічних книжок. Цей запах був дражливий і безпардонний. Цей запах був агресивний і збуджувальний.

Вона різко закрила книгу. Кася, нічого не підозрюючи, клацала далі.

Пенелопа дивилася на її високу шию: волосся було зашпилене на маківці.

Вона втупилася якраз на вологу частину волосся над ніжною потилицею. Немов відчувши на собі погляд, Кася почухала шию. Пенелопа знову розгорнула книгу, щоб пересвідчитися, чи не помилилася вона.

Ні, вона не помилилася. Цей запах, як парка інгаляція, увірвався в її ніздрі й затуманив свідомість. Вона заплющила очі й почала вдихати його, намагаючись абстрагуватись від усіх відчуттів — зору, слуху, дотику, концентруючись тільки на запахові.

Він був неповторний. Запах старого паперу, запах багаторічної пилюки, запах протлілої шкіряної оправи, запах вицвілого чорнила, але цей новий запах, запах плоті, запах плотської насолоди, що затлумлював старі архівні запахи. Чутливі Пенелопині ніздрі відчували цей бунт ароматів.

— Вам погано, Пенелопочко Василівно?

Пенелопа здригнулася і розплющила очі.

— Ні, дякую.

Вона ледь доплентала додому, ледь вилізла на четвертий поверх старого польського будинку, штовхнула ногою двері й перевалила з торбами через поріг. Її відразу ж з усіх боків оточили домашні: діти рилися в торбах, а чоловік нетерпляче торохтів:

— Сонечко, де ти так довго? Я не маю жодної чистої вишиванки! Ти ж знаєш, який завтра відповідальний концерт!

Пенелопа попленталася до лазнички, набрала в баняки і відра води замість використаної за день і замочила вишивану сорочку в мисці. Потім пішла на кухню готувати вечерю. Голодні діти по черзі забігали до неї, чекаючи, коли вечеря зготується. Періодично з'являвся і чоловік, підганяючи: «Хуткіше, ластівко! Іди вже прати: скоро відключать воду!»

Поставивши на стіл вечерю, Пенелопа, важко переступаючи, доповзла до лазнички і почала акуратно прати сорочку. Сорочка була лляна і відпиралася важко.

Тим часом на кухні вечеря, очевидно, скінчилася, бо з кімнати долинув звук бандури. Пенелопа просто ненавиділа це бренькання, яке різало її і без того тонкі нерви. Часом їй здавалося, що колись вона візьме ту бандуру і розтрощить її на друзки. А чоловік, нічого не підозрюючи, натхненно рвав струни і вібрував своїм цапиним голосом, готуючись до завтрашнього концерту. Пенелопа взяла синові затички у вуха для плавання в басейні й запхала собі. Трохи відлягло.

Повісивши сорочку на балконі, Пенелопа пішла на кухню й сіла вечеряти. Їй уже нічого не залишилося. Вона згребла з тарілок недоїдки, відрізала собі шмат хліба й без апетиту поїла.

Подивилася на годинник. Через п'ятнадцять хвилин відключать цю кляту воду. Вона побігла до