Артар. Вигнанка Полярної пустки - Вікторія Ковзун

Кляте ж поріддя! Здавалось, ці останні хвилини життя дані йому для того, щоб забрати ще когось. З останніх сил, із пошматованою рукою, Атрік не переставав боронитись – якби хоч на мить він піддався тій почварі, його б уже не було…

Аж ось барс затих. Затихли й ми. Атрік вперше застогнав від болю… А ось в сусідньому іглу, тому, що Інгвара, панувала мертва тиша. О, як вона стояла мені в вухах!

І саме через ту мертву тишу я ніколи не забуду ту ніч. Барси пішли, а тиша залишилась… Саме тієї ночі я зрозуміла, як воно насправді – жити у Полярній пустці, землях вигнанців, на самому краєчку світу Артар.