Українська література » » Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура

Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура

---
Читаємо онлайн Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура
розкажу вашим виборцям, хто разом із Чикатилом у школі сидів у шостому класі за одною партою і заглядав дівчаткам під спіднички.

- Брехня! Нахабна брехня! Він сидів за однією партою з Онопрієнком, але той тоді був ще не маніяком, а нещасною, педагогічно занедбаною дитиною. І не в школі, а в Малинському інтернаті. І взагалі, ви щось інше придумати можете, окрім того, що ваш конкурент або секс-маньяк, або секс-меншина?

- Можемо. Але ця версія на електорат діє найкраще. Та якщо ви хочете, щоб замість “заглядав дівчаткам під спіднички” було “розбещував хлопчиків у піонерському таборі” - то будь ласка! Підем, як колись казали, назустріч побажанням…

- А я ще раз кажу: все це провокація і чорний піар. І до речі, після п’ятого класу нашого кандидата дядько до Києва забрав.

- Стосовно чорного піару згоден. Чорніше не буває. Ну то як? Колетеся?

- Умовили. Що у вас є на того, котрий совєцькі карбованці роздавав?

- Та так, одна інформашечка. Я тільки-но про ці ніби радянські гроші почув, так і подумав: це він, той же почерк. Річ у тім, що свого часу один ну дуже схожий на нинішнього нардепа хлопчик з таким же прізвищем допомагав своєму родичеві - слюсарю-розточнику з заводу “Арсенал” - клепати ночами у гаражі фальшиві металеві рублі. І замели їх не тому, що вислідили чи вирахували, а через те, що один персональний пенсіонер усіх дістав скаргами: йому, бачите, заважає спати якийсь дивний дзенькіт з кутка двору. Дільничний прийшов перевірити скаргу, а там - монетний двір!

- Ну треба ж - так не повезло!

- Воістину! Слюсарю відписали слюсареве, по повній програмі. П’ятнадцять років. Бо він, бачите, підробляв не прості рублі, а “лисики”, ювілейні, з Леніним. Ну, а племінник загудів у малолєтку.

- Стривайте, що ви мені туфту гоните? По цій статті дітвору не судили. Це ж вам не групове зґвалтування старшої піонервожатої.

- Не судили. Але посадили. От мені самому цікаво: за що, як не за фальшиві гроші? Ви щось знаєте?

- Знаю. В рішенні суду сказано: за порушення закону про загальну середню освіту. Уроки прогулював. Я думаю - як вночі клепаєш гроші, то коли ж відсипатися? Вдень.

- Згоден з вами. Мене з іншого сміх бере. По цій статті можна було б половину Радянського Союзу пересаджати. Бо хто тоді уроків не пасував? Колючого дроту тільки не вистачило б.

Отут у діалог “ліві-центр” устряв “правий” у вишиванці.

- Я вам таке скажу, панове товариші. Оцей ваш слюсарчук мудак уже тому, що зображає з себе колишнього прогульника. Надаремне! Ми б із цих рублів, котрі він разом із родичем клепав, такий би піарчик зробили! Пальчики оближеш.

Всі повернулися до “правого”.

- Кажете, “лисики” підробляв? Прекрасно! Фальшивий Ленін! Як вам? Це ж не просто так, а свідомий виклик комуняцькому режиму. Далі: ці фальшиві гроші руйнували совєцьку планову економіку, отже, наближали крах СРСР. І нарешті - людина має робітниче походження. Супер! Це ж вам не ті наші “пісатєлі”, котрі раніше кричали “Слава КПРС!”, а тепер горлають “Слава Україні!” Це, можна сказати, народ.

Панове товариші відреагували неоднозначно. Кучерявенький навіть скривився:

- То може у вас на Западній таке пройде. Але не тут. У цих краях Леніна краще не чіпати. Пачка гречки і торба з грисом надійніше.

Кортіло мені сказати:

- А торбу з дустом кожному з вас! - але промовчала.

Врешті решт, добряче потомлені агітатори, котрих їхня ж товаришка обізвала не дуже пристойно, але дуже точно, перейшли на співи. “Ліві”, звичайно, виводили: “А Лєнін такой молодой…”, з правого боку чулося: “А ми тую червону калину підіймемо…”, а кучерявенький і його колеги завели, що називається, в тему:

“Выбери меня, выбери меня,

птица счастья завтрашнего дня!”


Люди поступово розбрелися. Зібралися додому й ми з Павлом. Вирішили скоротити дорогу і пройти городами поза кемпінгом. З наметів чулися голоси: видать, агітатори продовжували свою нараду і “в койках”.

- Анекдот розказати? Слухайте: йде хлопець лісом, бачить: на галявині бабця сидить, така страшна, як атомна війна. Хлопець скривився, а бабця йому: ти не кривися, я, між іншим, чарівниця. Можу виконати будь-які три твої бажання.

Добре, каже хлопець, хочу шикарну машину. - Машину? Буде. На узліссі на тебе чекатиме шестисотий “мерседес”. Потім, каже хлопець, хочу багато грошей. -Зазирнеш у багажник - весь буде доларами забитий. - А ще хочу красуню-дружину, білявку з довгими ногами. - Якраз така в машині й сидітиме. - Гаразд, а що за все це? - Зрозуміло, що. Сексуальна послуга.

Обслужив хлопець бабцю, штани натяг - і бігом із лісу! А бабця йому вслід: синку, а скільки тобі років? - Двадцять п’ять, а що? - Та нічого, такий дорослий, а в казочки віриш.

Сміялися і в цьому наметі, і в сусідніх. Потім перейшли на шепіт:

- Слухайте, щось треба робити! Народ ще чого доброго справді проголосує за цих “лівих” за звичкою.

- А що саме робити?

- Що робити, що робити… Знову студентів кликати з відкріпними талонами.

- Боюся, цього разу такий варіант не пройде. Але студентів однаково треба. Хай на виборчій дільниці влаштують штовханину, нібито довжелезну чергу. Тоді простий дядько подивиться на цю веремію, плюне і піде в городі поратися.

Відгуки про книгу Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: