Мед для Ворона - Селена Рейні

– Каву, будь ласка. Еспресо.

Вона повела його на кухню. Зупинилася біля кавоварки. А чоловік оглянувся. Затишно, хоча і не стерильна чистота. У раковині кілька брудних тарілок, на спинці стільця недбало кинутий рушник, на стільниці хлібні крихти, на варильній поверхні каструля з черпаком у середині. Йому це сподобалося. Ідеальна чистота панує лише на кухнях, де не готують. От як у нього.

– Можеш заглянути в холодильник, якщо хочеш.

– Для чого? – здивувався чоловік.

– Ну, малюка, перший час, годуватиму я, – пояснила.

– Я думав, ти годуватимеш нашу дитину груддю.

– Ох, так.

– Хочеш, щоб я подивився на груди? – Денис весело їй усміхнувся.

– Ні! Не потрібно. Запевняю, там усе в порядку, – пискнула.

Він повільно перевів погляд на її декольте. З того, як її облягала кофтинка, він зробив висновок, що там і справді все гаразд. Принаймні, у неї їх дві. Розмір півкуль, колір ареоли, форма сосків його не цікавила. Ну не зовсім. Він все-таки чоловік.

Але у холодильник він все ж зазирнув. Суп у каструлі, свіжі овочі та фрукти. І ніякої хімії. Чудово. Їй навіть не доведеться міняти свої харчові звички, коли носитиме їхню дитину та годуватиме груддю.

Софія поставила на стіл для нього каву, а для себе сік. А тоді дістала з антресолі печиво.

– Господи! Що це?

Він взяв у руки печиво у формі зайчика. От тільки зайчик був більше схожий на персонажа з фільму жахів, аніж на героя дитячих мультиків. Без одного вуха, з великими гострими зубами, колючим, отруйно-зеленим поглядом та з сигарою, яка за формою була схожа на морквину, у волохатих лапах.

Окрім зайця-курця, у тарілці була розбита машина, робот без голови та літачок з пілотом камікадзе. А ще розтрощена планета, за кольором схожа на Сатурн.

– Ось цим ти дітей пригощаєш? – Денис не знав, жахнутися йому чи розреготатись.

– Ні! – викрикнула вона. – Це все брак. У зайця вухо відвалилося, у робота – голова, машинка випеклась кривою, а на планеті глазур не застигла. На дитяче свято я занесла миле й абсолютно беззлобне печиво.

– А це тоді що таке? – вказав пальцем на пінгвіна у непристойно відкритому топі та короткій спідниці. – Якась скандальна версія для дорослих?

– Таке я малюю, коли залишається надламане печиво та глазур і стає нудно, – ніяково пояснила.

Виставляючи це печиво на стіл, Софія навіть не подумала про те, як відреагує практично незнайома їй людина. Її друзі вже перестали дивуватися таким солодощам.

Це ще добре, що сьогодні вранці, під компот, тихцем від Артура, вона з’їла робота зі сталевим торсом. Від однієї думки про те, що Денис побачив би таке її творіння, стало ніяково.

– Розкажи мені про своїх батьків, – попросив чоловік.

– Мама бухгалтер. А тато водій. Я єдина дитина у сім’ї.

– У тебе було щасливе дитинство?

– Батьки любили й люблять мене.

– У твоїй відповіді чітко прослуховується «але»…, – зауважив чоловік.

– Але моє дитинство було б щасливішим, якби мої батьки не жили разом, – чесно зізналася. – Я була вразливою дитиною і тяжко переживала кожну їхню сварку. А сварилися вони частенько. Правила «не скандалити при дитині» у нашому домі не існувало. Та й взагалі, мені здається, що таке правило не працює. Діти надто чутливі та чітко вловлюють атмосферні зміни у домі. Я ж не хочу, щоб мої малюки росли під лайку тата і завивання матері, – додала вона. – А це можливо лише, якщо батьки житимуть окремо. Тож…

– Тож умови нашого контракту ідеально підходять для тебе, – сказав замість неї Денис.

– Так, – погодилася дівчина. – А як щодо тебе?

– Мама – вчителька у школі, а тато – викладає в місцевому університеті.

Після цих слів Ворон чекав на якусь реакцію від Софії (врешті інтелігентна сім’я), але вона лише кивнула головою. Тож він продовжив.

– В них міцний та вдали шлюб.

– Але…, – уважно подивилася на нього Софія.

– Але такий шлюб або дарунок з небес, або клопітка праця. В перше я не вірю. А до другого не готовий, бо всі ці компроміси, турбота та увага… Загалом, я не хочу вкладати свої сили у таке.

– Зрозуміло.

– У мене є молодша сестра Аліса та майже двоє племінників.

– Майже?

– Мірі два роки. До слова, цей вечір я проведу в її компанії, адже моя сестра з чоловіком запланували романтичний вечір. А її братик народиться у липні. Міра – чудова дівчинка. Я обожнюю її. І впевнений, що так само сильно мені сподобається мій племінник. Але я вже розумію: те що я відчуваю до цих дітей не зрівняється з тим, що відчуватиму до власних.

Денис та Софія проговорили ще годину. Вони цікавилися минулим один одного та планами на майбутнє. Назначили візит до лікаря та домовилися здзвонитися після того, як будуть готові правки до контракту.

– Що ж, – Денис нарешті підвівся, – здається, найголовніше ми обговорили. Решту – розберемо пізніше.