Сицилієць - Маріо Пьюзо

Вони дружили із самого дитинства й були ближчі за братів, хоч і зовсім різні. Аспану Пішотта — смаглявий, з вусиками кінозірки, живим, рухливим обличчям, блискучими темними очима й смоляним волоссям на акуратній голові, розумний і дотепний — завжди зачаровував жінок. І все одно якимось чином уся ця барвистість поступалася тихій грецькій красі Турі Ґільяно. Він мав масивне тіло, точно таке, як у давніх грецьких статуй, розкиданих по всій Сицилії. Усе в ньому було світло-брунатним — волосся, засмагла шкіра. Хлопець завжди був дуже спокійний, однак рухи його несподівано меткі. Та найбільшу увагу привертали його очі. Мрійливі, золотаво-карі, вони здавалися звичайними, коли він дивився вбік. Та коли він зводив очі на вас, повіки опускалися, немов вирізьблені на статуї, і все його обличчя набувало безтурботного виразу маски.

Поки Пішотта розважав Марію Ломбардо, Турі піднявся до своєї кімнати, щоб підготуватися до подорожі. А саме — дістати пістолета, який там ховав. Пам’ятаючи приниження минулого вечора, він вирішив узятися до роботи, яка на нього чекала, при зброї. Стріляти він умів: батько часто брав його на полювання.

Мати чекала його на кухні сама, щоб попрощатися. Вона обійняла його й відчула за поясом пістолет.

— Турі, будь обережний, — з тривогою мовила вона. — Не сварися з карабінерами. Якщо зупинять, віддай їм усе, що треба.

Ґільяно заспокоїв її.

— Їжу нехай беруть, — сказав він. — Та я не дозволю їм побити мене або забрати до в’язниці.

Марія це розуміла. І по-своєму, з палкою сицилійською гордістю, пишалася ним. Багато років тому її гордість і гнів на власну бідність штовхнули її переконати чоловіка шукати щастя в Америці. Вона була мрійницею, вірила в справедливість і те, що їй по праву належить певне місце у світі. В Америці жінка змогла відкласти чималу суму, і та ж сама гордість змусила її повернутися до Сицилії, щоб жити по-королівському. Тоді все перетворилося на пил. Під час війни ліра зовсім знецінилася, і вона знову стала бідна. Марія скорилася долі, але сподівалася на краще для своїх дітей. І була щаслива, коли в Турі проявився саме той дух, яким сама була одержима. Однак мати боялася того дня, коли він зіштовхнеться з тяжкою реальністю життя на Сицилії.

Вона дивилася, як він виходить на бруківку Віа Белла до Аспану Пішотти. Її син Турі рухався, як великий кіт, у нього були такі широкі груди, такі м’язисті руки й ноги, що Аспану поряд із ним здавався тонким, мов стеблина. Однак у ньому була та хитрість, якої бракувало її синові, позначена жорстокістю хоробрість. Аспану оберігатиме Турі в зрадливому світі, у якому їм доводиться жити. До того ж їй подобалася його оливкова привабливість, хоча вона й вважала сина красивішим.

Марія дивилася, як вони йдуть по Віа Белла туди, де та виходить із містечка на рівнину Кастелламаре. Її син Турі Ґільяно та син її сестри Ґаспаре Пішотта. Двоє молодих людей, ледве за двадцять, ще молодші на вигляд. Вона любила їх обох і за обох боялася.

Нарешті юнаки з віслюком зникли за узвозом вулиці, але вона дивилася далі й нарешті знову побачила їх високо над Монтелепре, де вони йшли в гори, що оточували містечко. Марія Ломбардо Ґільяно все дивилася й дивилася так, наче ніколи більше їх не побачить, поки вони остаточно не зникли в тумані пізнього ранку, що піднімався над горами. Зникли на початку своєї легенди.

Розділ 4

У вересні 1943 року на Сицилії можна було вижити тільки завдяки чорному ринку. З часів війни продукти видавали за картками, а фермери мали здавати вирощене на центральні державні склади за твердими цінами. Платили їм паперовими грішми, які майже нічого не були варті. Уряд, своєю чергою, мав продавати й розподіляти ці продукти поміж людей задешево. За таких умов усі мусили б отримати достатньо, щоб не вмерти з голоду. Насправді ж фермери ховали все, що могли, бо те, що здавали на державні склади, прибирали до рук дон Кроче Мало та його поплічники для продажу на чорному ринку. Щоб вижити, людям доводилося купувати на чорному ринку й порушувати закони про контрабанду. Якщо їх ловили на цьому, то судили й садили за ґрати. Що з того, що в Римі сформувався демократичний уряд? Люди могли голосувати, але вони голодували.

Турі Ґільяно й Аспану Пішотта саме порушували ці закони з легким серцем. Пішотта мав зв’язки на чорному ринку й усе влаштував. Він підписався провезти велику головку сиру від одного сільського фермера до перекупника з чорного ринку в Монтелепре й мав отримати за це чотири копчені окости й кошик ковбаси. Це зробило б вечірку з приводу заручин сестри Турі бучним святом. Юнаки порушували два закони: один забороняв операції на чорному ринку, другий — контрабанду з однієї італійської провінції до іншої. Влада мало що могла зробити для підтримки законів проти чорного ринку, бо довелося б посадити за ґрати кожного сицилійця. А от контрабанда — то інша річ. Патрулі національної поліції, карабінери, блукали провінцією, встановлювали пропускні пункти, платили інформаторам. Звісно ж, втручатися в справи караванів дона Кроче Мало, що користувався ваговозами американської армії та особливими урядово-військовими пропусками, вони не могли. Але перехоплювати багатьох дрібних фермерів та зголоджених селян — цілком.

Ґільяно та Пішотта йшли до ферми чотири години. Забрали величезну головку зернистого білого сиру та інші товари, прив’язали віслюкові на спину. Замаскували товари стеблами сизалю та бамбука, щоб здавалося, що вони просто везуть корм для худоби, яку розводили багато селян. Молоді люди мали безтурботність і впевненість юності або ж навіть дитинства — так малюки ховають скарби від батьків, наче для цього достатньо самого лише наміру їх обдурити. Ця впевненість частково походила й від того, що вони знали потайні гірські стежини.

Рушаючи в довгу дорогу додому, Ґільяно відправив Пішотту вперед розвідати, чи немає попереду карабінерів. Щоб мати