Українська література » » Нездоланний - Лі Чайлд

Нездоланний - Лі Чайлд

---
Читаємо онлайн Нездоланний - Лі Чайлд
підіймалося вище. Він почув наближення ранкового потяга. Той загудів, запульсував і знову загудів.

Він чекав. У двісті третьому розсунули гардини. Вікно дивилося під кутом до сонця, воно було вкрите товстим шаром пилу з полів, як і все інше тут, але навіть крізь нього Ричер бачив чоловіка в костюмі з широко розведеними руками, які досі трималися за гардини, і він дивився в цей ранок наче з подивом, наче його вражало те, що сонце знову зійшло. Наче до цього це траплялося лише через день. Чоловік простояв так цілу хвилину, а тоді повернувся та зник із виду.

На стоянку заїхав білий седан. Кадилак, подумалось Ричерові. Хоча й не новий. То була машина з попереднього покоління. Довга та низька, вона наче обіймала собою дорогу та могла їздити лише по бульварах. Як лімузин. Хоч колір автівки був незвичним, ніби вона приїхала із Флориди чи Аризони. Незвично вона виглядала тут, у сільській місцевості. Це був перший седан, який трапився Ричерові за триста миль. Він був досить чистим. Недавно протертий, а швидше за все, повністю помитий. Ричер не міг побачити водія: скло було занадто темним.

Авто подалося вправо, а тоді задом під’їхало до паркувального місця під двісті третім номером. Спереду на ньому не було номерного знака. Водій із машини не вийшов. Перед седаном розчинилися двері двісті третього номера, і з них вийшов чоловік у костюмі. У руці в нього була та сама сумка із коричневої шкіри. Якусь мить він просто стояв і вдихав повітря. Наче в подиві. Тоді він вискочив зі свого трансу й попрямував до сходів із похмурим виглядом, проте з легкістю в ногах; він дуже плавно та легко рухався, не грав м’язами, як атлет, а граційно йшов, наче танцюрист чи театральний актор. Він зійшов сходами донизу, і водій кадилака вийшов із машини, щоби з ним привітатися.

Водій був не знайомий Ричерові. Йому було близько сорока, він був високим та мав гарну фігуру: не був ані товстим, ані худорлявим, мав густе волосся та простодушний вираз обличчя. Іще один молодший менеджер, подумалось Ричерові. Чоловік у костюмі потис водієві руку та пірнув на заднє сидіння. Водій поніс шкіряну коричневу сумку до багажника та поклав її досередини, наче виконував якусь особливу процедуру. Тоді він знову сів за кермо, машина стартувала з місця й поїхала геть.

Ззаду на ній також не було ніякого номерного знака. Ричер підвівся й пішов у душ.


Ченґ уже сиділа в їдальні за високим столиком у кутку, який вони займали раніше. Спиною вона була повернена до стіни. Вона зайняла ще один, сусідній, столик, почепивши своє пальто на стілець за ним. Ричер передав їй пальто й сів поруч, пліч-о-пліч, також спиною до стіни. Що було цілком правильно з тактичної точки зору, проте незручним з будь-якої іншої. Ченґ чудово виглядала у футболці. Її волосся досі було вологим, через що нагадувало чорнило. Руки її були довгими та спортивними, а шкіра гладенькою. Вона сказала:

– Чоловік у костюмі вже поїхав. Він мав із собою свої речі, тому не повернеться. На щастя.

– Я бачив, – відповів Ричер. – Зі своєї кімнати.

– Я саме поверталася зі станції. Ківера не було на ранковому потягу.

– Мені шкода.

– Тож час настав. Я більше не буду на нього чекати. Мені потрібно розпочати його пошуки. Його номер – двісті п’ятнадцятий. Я підглянула крізь вікно. На дверцятах шафи висить сорочка великого розміру. А двісті тринадцятий зовсім порожній.

– Гаразд. Ми повинні якось потрапити досередини.

– Ми?

– Образно, – відповів Ківер. – Мені сьогодні більше нічого робити.

– Ми підемо туди зараз?

– Давайте спочатку поїмо. «Їж, поки є можливість». Це золоте правило.

– Зараз могла би випасти чудова можливість це зробити.

– Могла б, але пізніше буде краща. Коли покоївка почне там прибирати, вона може відчинити нам двері.

Цієї миті до них підійшла офіціантка з кавою в руках.

11

Після сніданку вони дійсно натрапили на покоївку, яка розпочала свою роботу, але та була ще далеко від номера Ківера. Була зайнята на зовсім іншому боці «підкови», готуючи двісті третій номер до повторного заселення після виїзду з нього чоловіка в костюмі. На проході перед номером стояв її переповнений візочок, а двері номера були відчиненими. Ззовні було видно, як вона саме розстеляла ліжко. Ключі від номерів мали б висіти в неї на поясі, чи бути в кишені, чи на ручці її візка.

Ричер сказав:

– Думаю, мені слід підійти до неї та привітатися.

Він повернув ліворуч біля двісті одинадцятого, тоді ще раз ліворуч біля двісті шостого, а тоді зупинився, порівнявшись із візком, та зазирнув усередину до двісті третього номера.

Покоївка плакала. І при цьому вона все одно продовжувала працювати. Вона була білою, худорлявою, наче шпала, з майже невидимими слідами колишньої молодості, вона саме заносила рушники до ванної. Вона схлипувала і пхинькала, і сльози котилися вниз по її обличчю.

Відгуки про книгу Нездоланний - Лі Чайлд (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: