Османськими шляхами - Мак Карсегі

Більше не розмовляли між собою. У повітрі висіла така напруга, що здавалось, якщо хтось скаже хоча б слово, дійде до кривавої сутички. Навіть отаман, який виступав примирювачем поміж двох таборів, вирішив, що найкраще буде мовчати.

Ранок мало що змінив. Пил трохи згас, агресія притихла, але неприязнь вчувалась мало не в кожному погляді і русі. Як одні, так і інші були готові в будь який момент вихопити пістолі та шаблі.

Шлях тепер ліг на південний-захід, вздовж русла ріки Салгир. По дорозі почали траплятися поселення. Намети  височіли над морем трав, які буяли зеленню навколо. Подекуди назустріч виходили діти і з цікавістю розглядали подорожніх. За ними поспішали чоловіки зі зброєю напоготові. Багато хто уже із закладеними на тятиву стрілами. Важко сказати, що їх зупиняло, чи наявність у загоні співвітчизників, чи те, що християни виглядали, як купці, чи невелика кількість подорожніх і відсутність агресії і їхніх діях. А може усе й одразу.

Гаврилюк наблизився до Богдана, який зараз їхав верхи.

–Кожен тут, без роздумів, готовий вас убити, – сказав отаман, вказуючи поглядом на два десятка озброєних чоловіків обабіч дороги. – Як би це неприємно було б визнавати, але без Мурата тобі не обійтись. Він, хоч і кримчак, все ж людина слова. Честь для нього понад усе. І, якщо уже взяв платню, то відпрацює її до кінця. І, що не мало важливо для тебе, Мурат ніколи не був людоловом.

–Ага, – кивнув Богдан. – А скільки разів він виходив у степ, щоб врятувати їх? Скільки християн впало від його шаблі?

–А від твоєї, скільки впало татар? – відповів запитанням Гаврилюк. – Або підеш на компроміси, в першу чергу сам із собою, або сім’ї тобі не бачити. Обирай. Це в останнє я тобі говорю щось подібне. І вештатись поруч із смертником також не маю наміру. Я хоч і не надто дорожу своїм життям, але віддавати його за так не збираюсь. Та й Юрко на моїй відповідальності.

Богдан зітхнув і винувато схилив голову. Хотів було заперечити, але почув оклик Рафата:

–Ак-Мечеть! Прийшли!

І справді, на горизонті з’явились шапки мечеті і високі шпилі мінаретів. Коли загін в’їжджав у місто, заголосила муедзини, закликаючи правовірних до молитви.