Міжконтинентальний вузол - Юліан Семенов
— Чому ви не порушите питання, щоб з вас зняли стягнення?
— Тому що не вважаю себе винним.
— Чому ж тоді не апелювали?
— Тому що спочатку треба провести закон про словесну градацію між грубістю і констатацією факту. Яхминцева я вважаю паразитом на тілі науки, відмовлятися від своїх слів не буду. За кордон не рвуся, мені й тут добре.
— А збитки? — тихо спитав Славін. — Ви спокійно ставитесь до того, що країна терпить збитки через те, що ви не зустрічаєтесь зі своїми колегами? Якось ця позиція не дуже пов'язується з тим, що ви говорили на початку нашої розмови, Георгію Яковичу.
— Резерв міцності… Чули таке формулювання? Кожному металу, сплаву, станку, ракеті, людині відпущено резерв міцності… Почну метушитися — судинка лопне, і кінець… А так я в чудовій формі, працюю з насолодою, не соромно дивитися на своє відображення в дзеркалі. Захочуть розібратися — розберуться. Принижуватись не буду.
— Пошук правди — це не синонім приниження.
— Ви мені пробачте, Віталію Всеволодовичу, але, гадаю, це питання не викликає особливого інтересу. Ви не компетентні його вирішити, мої розбіжності з Яхминцевим виражаються нудною мовою математичних рівнянь. Нас можуть розсудити спеціалісти, та й то далеко не всі… Ви за фахом хто?
— Аналітик, — усміхнувся Славін. — І тому було б добре, якби ви спробували все-таки пробити собі поїздку до Софії.
… Додому Славін повернувся о другій годині ночі; за місто, у свій маленький будиночок, не їздив тепер, темп роботи не дозволяв, ночував у Москві. У вестибюлі, відкривши поштову скриньку, одразу ж побачив папірець з пошти; він ненавидів ці папірці страшною непогамовною ненавистю: наче навмисне все придумують так, щоб створити клієнтові незручність, та й самим працівникам пошти (подвижниці, зарплата мала, самі старенькі жінки все тягнуть, бідолашні) теж: «Отримайте рекомендований лист в… з… і до…»
Хороші ви мої, немає в мене часу приходити на пошту за рекомендованим листом, це ж Ірина пише, вона людина розсудлива, скільки разів її просив надсилати звичайні конверти; я завтра о восьмій поїду, обідатиму в чека. І може, й зовсім не буду, — якщо Сергієнко відправить у відрядження; прикро, кохана ж пише, кожна її вісточка, як сонячний промінчик… Я міг би послати водія відділу, — але ж вимагатимуть доручення, а його треба оформляти два дні! Господи, які ж ми нерозторопні, коли хочемо в усьому й завжди добитися абсолютного, тобто звітного порядку: листа вручено, година, дата, підпис…
Лежить нещасний Іринин лист, — розумний, ніжний, вона вміє їх писати, — разом з якимись повістками, кляузами, порожніми поздоровленнями; почуття, віддані паперові, зберігають людське тепло; як же зараз холодно Ірининим словам у темній кімнаті пошти, де лежать купи конвертів: бідолашненька моя подруга, ніжність ти моя з головою мислителя…
«Журналістики поза кіномонтажем віднині не існує!»
«Як і будь-який професіональний літератор, я жадний не від скупості, а від цілком природної невпевненості в завтрашньому дні, — лише тому я відрядився заробити тисячі дві баків, пишучи щось подібне до репортажів…
Прилетів я до Женеви саме н той день, коли тут відкрилась виставка імпресіоністі» з приватних колекцій; у напівпорожніх залах — тихих, освітлених беззахисною ніжністю весняного сонця — можна було досхочу подумати, чому цих життєлюбів спочатку піддавали такому масованому цькуванню, хто водив рукою найманих писак, які твердили, що живопис Ренуара і Матісса є мазанина і дань поганому смаку нуворишів, які, бачте, полюбляють мати у своїх вітальнях картини тих, хто повстав проти академічного, звичного для всіх, раз і назавжди утвердженого офіційного живопису. З усіма його атрибутами: еполетами, розгорнутими прапорами, прикрашеними до нудоти обличчями імператорів з маршалами й надто щасливими усмішками підданих, які вітають ще одну перемогу на полі битви…
Але згодом я поставив собі запитання, чи варто марнувати час на дослідження звивин критичної думки, цієї найманої шлюхи, яка запопадливо прислуговує щедрому замовникові добором цитат, бажаних ретроградам, і компонуванням доказів, які тішать кам'яні серця понурих традиціоналістів, коли перед тобою краса, вічна, як дружба, як любов, коли ти відчуваєш подих вітру з річки, захоплюючись розкованими позами людей, що приїхали за місто на пікнік, і коли ти не можеш одвести погляду від чарівливих очей Ренуарівської красуні?!
Розчинення в людській красі й непозбутності світу дуже важливе і особливо перед вильотом до Женеви, на переговори — чи можна запобігти знищенню цивілізації — мені дали змогу подивитися на те і на тих, хто визначає майбутнє землі, як реальності нашої зоряної системи…
Мене охопила страшенна тривога за беззахисне людство, коли я, завмерши перед Гогеном, пригадав той час, як під'їхав до підніжжя гори Шейєнн, штат Колорадо; звідти, з штолень, пробитих у скельних масивах, Вашінгтон дістане перший сигнал про ядерний удар: тут розміщено об'єднане командування аерокосмічної оборони Америки; сюди щодоби надходить інформація з датчиків на борту супутників і радіолокаційних станцій в усьому світі, щоб на її підставі негайно визначити будь-яку можливу загрозу.
Через кілька хвилин результати цього аналізу буде передано президентові, щоб той прийняв рішення, коли і як віддати наказ про удар у відповідь.
Але що далі, то більше робота в штабі аерокосмічної оборони стає предметом зростаючої тривоги тому, що тут все частіше говорять про можливість запуску ядерних ракет за сигналами, які можуть бути витлумачені неправильно.
Ті, хто ставиться скептично до ядерної політики країни, бояться, що помилки, допущені людьми чи машинами, можуть призвести до того, що фальшива тривога несправних датчиків буде схожа на сигнал про напад. Це, — як вони побоюються, — спричинить помилкову оцінку, яку передадуть у Вашінгтон, і спонукає президента прийняти рішення про запуск американських ракет для удару у відповідь. Ось так може початися ядерна війна.
Командуючий сигнальним комплексом НОРАД запевняє, що така серія помилок виключена, і фальшива тривога не може призвести до висновку, що почався напад. Рішення, які приймаються в надрах цієї гори у безпосередній близькості до Колорадо-Спрінгса, мусять вимірюватись хвилинами й секундами. В разі появи ворожих ракет навчи ного базування траєкторія польоту до США займе від тридцяти до тридцяти п'яти хвилин; а якщо ракети буде заиущено з підводних човнів, цей час скорочується до восьми хвилин. За таких умов, сказав генерал ВПС Чжеймс Хартінгер, «не може бути сумнівів у правильності оцінки командуючого».
Генерал сказав, що його головне завдання — забезпечити Вашінгтон «своєчасним недвозначним, надійним попередженням» про те, що наліт росіян на Північну Америку почався. Він повинен особисто оцінювати кожний з п'ятисот запусків ракет і супутників, що проводяться країнами світу за рік. «Я вірю в безпомилковість нашої системи датчиків, комп'ютерів, наших
