Твій на місяць - Анастасія Соловйова
— Усе добре? — моя реакція не залишається непоміченою.
— Ні, — навіть у такій ситуації я не брешу. — Я не можу ні на чому зосередитись, коли ти стоїш так близько.
Роман хмуриться, але нічого не каже у відповідь. Він просто йде у ванну, залишаючи мене одну з двома чашками кави. Я чую шум води. Цікаво, його теж тягне до мене чи все це плід моєї уяви? З Вовою було легше: він прямо говорив, що хоче мене і що нам пора б уже якнайшвидше трахнутися.
І якого фіга я не покинула його після цих слів?
П'ю міцну смачну каву, коли Роман виходить із ванної з вологим волоссям і сідає навпроти. Охоплює чашку двома руками, задумливо дивиться на мене своїми іскристими зеленими очима і мовчить. У тиші ми допиваємо каву, по черзі миємо посуд, уникаючи прямих поглядів.
— Можеш лягти у спальні, — вимовляє зрештою Роман. — Я переночую у вітальні на дивані. Тобі на яку пару завтра?
— Другу.
— Тоді встаємо о пів на восьму. Я викличу тобі таксі. Якщо бажаєш прийняти душ — іди, не соромся. Хоча не впевнений, що ти вмієш соромитися, — куточки його губ пливуть угору. — Чисті рушники я поклав на полицю, одразу побачиш. Це все. На добраніч, Ася.
Роман встає і прямує до дверей. На порозі він зупиняється, пропалює мене довгим поглядом і кидає на прощання:
— Спасибі за вечір. Я почуваюся оновленим, ніби позбувся важкого вантажу. Радий, що саме тобі я зміг відкритись.
Він різко замовкає, наче сказав щось зайве, сухо киває і ховається за дверима, а я кусаю губу і посміхаюся. На автоматі заходжу у ванну, вмиваюся холодною водою і бачу своє обличчя: шалені очі з розширеними зіницями, палаючі щіки, скуйовджене волосся. Так, весела картина. Невже після кожного приємного слова, сказаного Романом, я відчуватиму це гарячково-терпке захоплення, змішане зі страхом і надією?
Притискаю долоні до щок і безглуздо посміхаюсь, а потім іду темним коридором, зупиняючись біля зачинених дверей вітальні. У грудях розливається тепло від усвідомлення того, що Роман тут, за тонкою перегородкою, лежить на дивані і, можливо, теж прокручує у голові події цього вечора. Якби я була легковажною — постукала б і віддалася своїм диким бажанням. Але тоді ми ніколи не станемо ближчими, я це відчуваю на якомусь підсвідомому рівні.
Тихенько йду далі, заходжу до спальні і, не включаючи світло, падаю на застелене ліжко. На мене раптом навалюється вселенська втома: ноги важчають, очі злипаються, голова приємно паморочиться. Пірнаю під ковдру, обіймаю м'яку подушку руками і, перш ніж провалитися в сон, вдихаю ледь помітний аромат кедра і бергамота.