Фантомна довіра - Лана Вернік

На нових місцях слід було у найкоротший термін створити умови не гірші, ніж були в Монголії, а ще перевезти неймовірну кількість озброєння… І от тут починалося найцікавіше — “Улан-Баторська залізниця” не упускала свого шансу. За перевезення вантажів в Росію, вона забажала, щоб їй сплачували не рублями, а в швейцарських франках, 850 франків за один вагон. Він по курсу майже як англійський фунт.  А у цих вагонах складали речі, збут яких міг оплатити цілий потяг… Тут вже шанс для іншої сторони. Привід для грабунку, котрий виправдовували розумінням того, що дуже багато різного майна залишиться в Монголії ЗАДАРМА. Тисячі будівель, серед яких житлові будинки, гуртожитки, їдальні, казарми, клуби, школи… сім військових аеродромів з будівлями обслуговування і забезпечення… Тобто, ласий шмат, який можна демонтувати і продати. Жити в шикарних будинках не було кому. Ні людей, ні грошей для підтримки житлових містечок в робочому стані у монголів не було… та й зараз немає. Майже все стоїть пустками в пустелі. Тому демонтували і вивозили все, що було можливо. Всі боєприпаси мали бути переміщені на склад у селищі Гусяче Озеро в Бурятії (120 км на південь від Улан-Уде), але певна частина їх туди просто не доїхала… 

— Але ж будь-яка перевірка це виявить…— Лариса слухала розповідь і звучання його голосу її заспокоювало, на якусь мить вона навіть забула про небезпеку.

— Перевіряючого майже завжди можна купити. Це я тобі кажу як людина, котра дуже часто таким займається, — Степан усміхнувся. Він замовк і вони сиділи в тиші дуже довго.

— Ти мене покинеш? — запитала вона несподівано і відчула, як він напружився.

— Наядо, — він міцніше стис обійми, — не думай про це зараз. Будь ласка. Поки я не відвідаю архів — я нічого не зможу сказати.

— А якщо Фурія виставить таку умову… Ти мене покинеш? — Лариса підняла голову з плеча Степана і поглянула в очі. Вона бачила, що йому ця тема була не менш болісною, ніж їй.

— Я зроблю все, щоб врятувати твоє життя… і здоров’я.

— Навіщо воно мені без тебе?..

— Що б не трапилось — ти маєш жити, мАла. Жити довго і обов’язково стати щасливою.

— Степане… — вона відчула, як потекли сльози.

Він витирав руками сльози з її обличчя і цілував, шепочучи все, що спадало на думку.

— Не думай зараз про це. Просто не думай. Я щось вигадаю. Я обов’язково щось придумаю. Я тобі обіцяю. Ти мене чуєш? Не розкисай, мАла, все буде добре...

Вона ловила його цілунки, але розуміння того, що вона його втратить, наростало з кожною секундою…

(Газета "Коммерсантъ" (Росія) №128 від 21.07.2001 року напише:

Вчера в Бурятии от удара молнии загорелись артиллерийские склады, расположенные возле поселка Гусиное Озеро, что в 120 км от Улан-Удэ.

В 21 час 20 минут по местному времени во время грозы молния ударила в один из артиллерийских складов, расположенных всего в 5 км от близлежащего поселка Гусиное Озеро. Склады, на которых хранятся артиллерийские снаряды, патроны к стрелковому оружию и мины, тут же загорелись, и боеприпасы начали взрываться… ...даже под прикрытием танков подобраться к очагам возгорания было невозможно… ...Людей отправили за 30 км в райцентр Гусиноозерск и разместили в гостиницах, школах и общежитиях… ... информация о пострадавших поступает противоречивая…

Блискавка знищила склади… От же ж, ця природа...)

У неділю вони повернулися до Києва. В понеділок Степан відвіз Ларису до училища, після якого вона повернеться не на квартиру, а в селище, а він поїхав в аеропорт. У день прильоту він одразу ж попроситься до архіву, Фурія ж наполягатиме на вечері і знайомстві з сином Громова. Врешті, Степан переможе. Він сидітиме в архіві щодня. Вийшовши пізно ввечері 6 травня з архіву, зустріне Фурію, котра, широко усміхаючись, повідомить йому “прекрасну новину”.

— Сьогодні Еритрея напала на Ефіопію!— Степан зупинився від почутого. В тому регіоні вже давно напружена ситуація. Але це також означало, що у родини Громова є шанс прилаштувати туди свій товар… — Влад ДУЖЕ хоче з тобою зустрітись.

— Я ще не закінчив з архівом.

— Стефане, та скільки можна там сидіти?! Що ти хочеш там знайти?!

— Не знаю. Коли знайду — скажу.

— Послухай. ВІн приїхав в один день з нами і щодня просить про зустріч. Ким ти себе вважаєш, примушуючи його тебе чекати?

— Ким? Мабуть людиною, яку вони дуже сильно потребують.

— Раджу трохи охолонути, Стефане, не забувай, що ти маєш вразливе місце і…

— Якщо з її голови впаде хоч одна волосина — я особисто перегризу ваше горло, — сказав Степан, схилившись до вуха Кіри Дмитрівни, а відхилившись усміхнувся. — Почекає…

(Еритрея була частиною Федерації Ефіопії і Еритреї з 1947 року (опускаємо колоніальне минуле і спекулювання на інтересах султанатів), що призвело до збройного конфлікту в 1961-1991 роках між Еритрейськими сепаратистами і урядом Ефіопії. У квітні був проведений референдум, де 99,83% (вражаюча цифра) громадян підтримали ідею незалежності від Ефіопії. Проголосять її 23 травня 1993 року. Утворення нової держави відрізало Ефіопію від морського сполучення ПОВНІСТЮ.

У 1995 році Еритрея оскаржує приналежність островів Ханіш до Ємена. Розгорівся збройний конфлікт, в якому бойовими діями успіху ніхто не зміг досягти, але дипломатична перемога лишилася за Єменом.

6 травня 1998, після вбивства еритрейських чиновників, Еритрея напала на Ефіопію, порушуючи при цьому міжнародні норми, а вже 12 травня 1998 року — еритрейські війська зайняли одну з трьох спірних ділянок прикордоння — Бадме.

Війна між країнами триватиме два роки і закінчиться формальною перемогою Ефіопії, хоча ця війна збіднила країни, котрі витрачали останні кошти на озброєння.