Забуте вбивство - Агата Крісті

Він підвівся, а Ґвенда підвелася за ним.

— Ми дуже вдячні вам, — сказала вона. — І запрошуємо вас навідати нас у Домі-на-Горі.

Вони вийшли з кімнати, і Ґвенда востаннє подивилася на доктора Кеннеді через плече. Він стояв біля каміна, смикав себе за свої сиві вуса й здавався стурбованим.

— Він знає щось таке, чого не хоче сказати нам, — промовила Ґвенда, коли вони сідали в автомобіль. — Тут щось є… О, Джайлзе, мене змагає відчуття, що нам не треба було братися за цю справу…

Вони подивились одне на одного, і в обох у душі виник той самий страх, у якому вони не хотіли признатися.

— Міс Марпл мала слушність, — сказала Ґвенда. — Нам треба було залишити минуле таким, як воно є.

— Нам не обов'язково продовжувати, — сказав Джайлз, але якось невпевнено. — Можливо, і справді, люба Ґвендо, зупинимося на цьому.

Ґвенда похитала головою.

— Ні, Джайлзе, тепер ми вже не можемо зупинитися. Ми завжди будемо щось припускати та щось уявляти. Ні, ми мусимо продовжити свої пошуки… Доктор Кеннеді щось від нас приховує, бо йому нас шкода, а ця історія пахне великими неприємностями. Але тепер ми мусимо продовжувати й з'ясувати, що ж сталося насправді. Навіть якщо це мій батько був тим, хто…

Але вона не змогла закінчити своєї думки.

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Галюцинації Келвіна Гелідея

Наступного ранку вони були в саду, коли місіс Кокер вийшла з дому і сказала:

— Пробачте мені, сер. Доктор Кеннеді на телефоні.

Ґвенда розмовляла зі старим Фостером, і Джайлз не став відривати її від цієї розмови. Він пішов у дім і взяв слухавку.

— Джайлз Рід слухає.

— Це доктор Кеннеді. Я довго міркував про нашу вчорашню розмову містере Рід. Є деякі факти, про які, думаю, вам і вашій дружині слід би знати. Ви будете вдома, якщо я приїду до вас пополудні?

— Звичайно, будемо. На котру годину ви приїдете?

— На третю.

— Це нас влаштовує.

А тим часом у саду старий Фостер запитав у Ґвенди:

— Це той самий доктор Кеннеді, який колись жив у Вест-Кліфі?

— Мабуть, той самий. А ви його знали?

— Колись його вважали тут найкращим лікарем, хоч доктор Лейзенбі був набагато популярнішим. Він завжди вмів посміятися, пожартувати, це я про доктора Лейзенбі кажу. Доктор Кеннеді був суворий і дещо сухий — але свою справу знав.

— А коли він покинув практику?

— Та вже давно. Либонь, років п'ятнадцять тому. У нього погіршилося здоров'я, так люди кажуть.

Джайлз визирнув із вікна й відповів на німе запитання Ґвенди.

— Він приїде сьогодні пополудні.

— Справді?

І вона знову обернулася до Фостера.

— А ви знали сестру доктора Кеннеді?

— Сестру? Про неї я мало що можу сказати. Вона була тоді ще зовсім юною дівчиною. Ходила до школи, потім поїхала кудись за кордон, хоч я чув, ніби вона повернулася на короткий час сюди, після того як вийшла заміж. А потім утекла з якимсь чоловіком, вона завжди була трохи дика, так про неї розповідають. Але сам я ніколи не бачив її на власні очі. Я тоді упродовж не дуже довгого часу жив і працював у Плімуті, ви знаєте.

Ґвенда запитала, коли вони відійшли з Джайлзом на протилежний кінець тераси:

— Чому він приїздить?

— Ми довідаємося про це о третій годині.

Доктор Кеннеді приїхав точно в призначений час. Окинувши поглядом вітальню, він сказав:

— Дивно бачити себе тут знову.

Потім перейшов до суті без передмови.

— Я так розумію, ви обоє сповнені рішучості знайти санаторій, у якому помер Келвін Гелідей, і з'ясувати всі подробиці про його хворобу та смерть?

— Безперечно, — сказала Ґвенда.

— Що ж, вам це буде не так важко зробити, звичайно. Тому я вирішив, що для вас буде меншим потрясінням, якщо ви довідаєтеся про деякі факти від мене. Мені дуже прикро розповідати про це, бо моя розповідь не принесе користі ані вам, ані комусь іншому, а вам, Ґвенні, певно, завдасть великого болю. Але так воно було. Ваш батько не хворів на сухоти, і санаторій, про який ми говорили, був насправді психіатричною клінікою.

— Психіатричною клінікою? То він збожеволів?

Обличчя у Ґвенди стало бліде, як смерть.

— Такий діагноз йому не був поставлений. І на мою думку, він не був божевільним у прямому значенні цього слова. Він пережив дуже сильне нервове потрясіння й страждав від важких галюцинацій. Він прийшов до тієї клініки добровільно й, звичайно, міг би покинути її, коли завгодно, якби захотів. Проте його стан так і не поліпшився, і він там помер.

— Він потерпав від галюцинацій? — Джайлз повторив ці слова тоном запитання. — Яких саме?

Доктор Кеннеді сухо сказав:

— Йому ввижалося, ніби він задушив дружину.

У Ґвенди вихопився здушений крик. Джайлз швидко простяг руку й узяв її холодну долоню у свою.

— І він справді її задушив?

— Що ви сказали? — Доктор Кеннеді скинув на нього здивованим поглядом. — Ні, звичайно ж, ні. Про це ніколи не було й мови.

— Але звідки ви знаєте? — непевним голосом запитала Ґвенда.

— Моя люба дитино! Такого не було й не могло бути. Гелена покинула його й утекла з іншим чоловіком. Після цього він протягом певного часу перебував у дуже нервовому стані. Його мучили жаскі сновидіння, хворі фантазії. А останній шок викинув його за межі здорового глузду. Я не психіатр. Вони мають свої пояснення для таких речей. Якщо чоловік вважає, що краще його дружина померла б, аніж зрадила його, то він може переконати себе в тому, що вона мертва — і навіть у тому, що він її вбив.

Джайлз і Ґвенда нишком обмінялися застережливим поглядом.

— То ви цілком упевнені, що насправді він не зробив того, що, на його думку, він зробив?

— Авжеж, я цілком упевнений. Я одержав два листи від Гелени. Один вона надіслала з Франції через тиждень після свого від'їзду, а другий — через півроку. О, ні, ішлося про галюцинації в їхньому чистому вигляді.

Ґвенда набрала повні груди повітря.

— Будь ласка, розкажіть мені все, — попросила вона.

— Я розповім вам усе, що зможу, моя люба. Почну з того, що Келвін перебував у специфічному невротичному стані протягом певного часу. Він прийшов до мене й усе мені розповів. Сказав, що його мучать тривожні сновидіння. Ці сновидіння, сказав він, завжди однакові й закінчувалися вони одним і тим самим — він душив Гелену. Я спробував проникнути в корінь проблеми — подумав, що, певно, він пережив тяжкий конфлікт у ранньому дитинстві. Мабуть, його батько й мати не були щасливим подружжям… Я не стану заглиблюватися