Феміністка - Леонід Григорович Кононович

Мацюцька роззявила свого маленького ротика, й Барабаш так дмухнув, що вона закашлялася.

— Ковтай дим, ковтай! — порадив я, наглядаючи за дорогою.

Мацюцька знову закашлялася.

— По колу! — тицьнув мені цигарку Барабаш.

Я потяг кілька разів, затримуючи дим у легенях, і віддав цигарку назад.

— Музон давай! — заревів через пару хвилин Барабаш.

— Музон! — підпряглася й Мацюцька своїм тоненьким голосочком.

— Взяло, еге? — поспитав я, натискаючи кнопку магнітофона.

В колонках загупала ритмічна мелодія. Не тямлячи себе від захвату, я притис педаль, і шосе буквально плигнуло наперестріч, а вітер застугонів, далі завив, а потім став ревіти в шибах, обтікаючи могутнє тіло всюдихода.

— Атлантік-сіті… наливай, наливай! — зарепетував позаду Барабаш, од повноти почуттів гупаючи кулаками по сидінню. Мацюцька й собі телесувалася, тупаючи ногами й вигукуючи щось нечленоподільне, пісня про Атлантік-сіті, де йшлося про те, що треба натискати на педаль, била по барабанних перетинках, і я теж горлав як навіжений, і тиснув на газ, аж врешті стрілка спідометра перевалила за двісті кілометрів, й авта, котрі йшли попереду, стали перелякано шарахатися з дороги, звільняючи нам лівий ряд. На задньому сидінні щось забулькало; я подивився в дзеркало й побачив, що Барабаш із Мацюцькою обіймаються й по черзі дудлять із великої квадратової пляшки з етикеткою віскі, а при цьому ще й цілуються. На брудершафт! — заревів Барабаш, вимахуючи пляшкою й ляпаючи пійлом по всенькій машині. За вічну дружбу! — відгукнулася Мацюцька й, підстрибуючи, стала махати своїм шарфиком. Я збавив газу. Наближалося місто, й попереду вже видніла шкляна будка міліцейського поста. Барабаш роззявив рота й, стукаючи себе кулаками по черепу, завзято акомпанував мелодії, котра билася в динаміках. Резонанс був просто-таки разючий, і виходило, як на ксилофоні. Мацюцька гуцала на сидінні, підстрибуючи мов коза, й верещала на всю горлянку, — аж врешті я обернувся й посварився на них кулаком.

— Гей, обревки… охолоньте! Ще мєнти спинять, то буде клопіт… чули?

— По фіг нам усі мєнти! — заревів Барабаш.

— Перемочимо, на хрін! — завищала Мацюцька, войовниче вимахуючи пляшкою.

Барабаш згріб її своїми здоровецькими лапами й притис до грудей.

— Ось вона, бойова подруга! — розчулено вигукнув він, цілуючи Мацюцьку в її в'язану шапочку. — Ось хто буде прикривати нас вогнем у вуличних перестрілках і перев'язувати рани! Стріляти вмієш?

— Вмію! — заверещала Мацюцька, гуцаючи на сидінні.

— Гранати кидать умієш?

— Я все вмію, блін! — Мацюцька плигнула на Барабаша й, здавивши його ліктем за горло, повалила на сидіння. Обоє попадали на підлогу й стали борюкатись, як ведмеді. Я повагом поминув міліціянтів, котрі стояли коло узбіччя з палицями в руках, і став спускатися в діл. Надворі вже смеркло. Вулиця була геть захаращена машинами. Пролітав дрібний сніг, і на тлі зимового вечора, мов жарини, спалахували габаритні ліхтарі.

— Ага, — вовтузилася на задньому сидінні Мацюцька, — здаєшся? — Чутно було, як Барабаш застогнав. — Лежати, обревку! Не рухатися!

— Та здаюся, здаюся… — озвався нарешті Барабаш.

— Ти в мене так не відбудешся! Я поборола тебе… а тепер — зґвалтую! Второпав?

— Ну! — з готовністю сказав Барабаш.

— Ось зараз я тебе буду ґвалтувати…

Я глянув у дзеркало й побачив, що вона сіла на Барабаша верхи й уже розстібає йому джинси.

— Агенте Мацюцько! — гаркнув я не своїм голосом.

— Я!

— Відставити порнографію! Привести себе до ладу!

— Слухаюсь!

Барабаш невдоволено заворушився.

— Ну, чого ти, справді… — сказав він, піднімаючи голову. — Завжди ти лізеш не в своє діло!

— Мовчати! — гаркнув я на нього. — Поживитися захтів на дурняк, еге? Дитина обкурилася, а він і радий!

— Ну, вона ж повнолітня… — не здавався Барабаш. — Як співають оті хлопці: «И целуй меня везде, восемнадцать мне уже!»

Я пригальмував коло хідника. Попереду світився вхід у метро.

— Маленьким дівчаткам, — суворо сказав я Мацюцьці, — пора вчить уроки! А потім у люльку — і спати! Це перше. Друге: куди ходить твоя Леся поза роботою?

— Як це куди?

— Ну, дозвілля вона де проводить, — в саунах, косметичних салонах, дискотеках… га?

Мацюцька застебнула шубу й, узявшись обома руками, глибше натягла шапочку на голову.

— Вона ходить в масажний салон… «Парадиз» називається! Масаж там, кажуть, лише для заможних жінок…

— «Па… парадиз»?! — перепитав Барабаш. Тоді неймовірно глянув на мене. — Так це ж Мандели фірма!

— Ти впевнений?

— Та вже ж!

Я перевів погляд на Мацюцьку.

— Агенте Мацюцько!

— Я!

— Можете бути вільні. Як прийдете додому, прийміть дві таблетки від голови й лягайте спати. На випадок чого, телефонуйте мені на мобільний. Завдання зрозуміле?

— Так точно! — відрапортувала вона.

Леопарденя натуральне, подумав я, наглядаючи, як її плямиста шубка зникає в чорній пащі метра.

— Ти… обревку! — обернувсь я до Барабаша.

— Що?

— З неграми давно воював?

Барабаш сів і, взявши пляшку, потяг кілька добрячих ковтків.

— Місяць тому! — сказав він, облизуючись. — Під чаркою був, а вони попалися на дорозі… Це в Гарлемі було.

— Де той Гарлем?

— А на хріна він тобі здався?

Я сказав. Барабаш покрутив головою й знову хильнув із пляшки.

— Ох, не радив би я туди потикатися… Ці блеки всі мають досвід бойових дій, так що зброєю їх не злякати!

Я здивовано вирячився на нього.

— А ми що, лохи проти них? Ну ти даєш! Ми з тобою хто такі, га?

— Ми — два взводи спецназу! — гаркнув Барабаш. — Я — один взвод…

— … а я, — сказав я, рушаючи з місця, — другий! Так що нічого сумніватися… вперед — і з піснями!