Володарка останньої фортеці - Анна Ліє Кейн

Через відсутність таких знань в Ольдовії, мого пасинка вважали одержимим, проклятим і так далі. Через кілька днів, навідавшись ще раз у його покої, я застала молоденьку служницю, яка била хлопчика рушником, за те, що він перекинув фарбу на підлогу. Я виставила дівчину геть із кімнати. Коррадо ж забився в куток, підтягнув коліна до грудей і хитався з боку на бік. Я намагалася вмовити хлопчика заспокоїтися, запевняла, що ніхто його не чіпатиме, пропонувала помалювати. Але дитина плакала і щось бурмотіла, гойдаючись на місці. Я послала Ромілду за флейтою і тільки, коли кімнату наповнила мелодія "Віяння квітів" - улюблена композиція Коррадо, пасинок заспокоївся, погляд його набув свідомості. Він сів, схрестивши ноги та спостерігав за рухами флейти.

Я хотіла переселити хлопчика ближче до своїх покоїв, але в книзі говорилося, що таким людям потрібно якнайменше змін, постійна стабільність і спокій.

Тоді було вирішено переїхати мені. Альба заявила, що у цьому питанні рішення може ухвалити лише герцог чи констебль, бо не належить дружині, жити в іншому крилі від чоловіка.

Зчепивши зуби, я погодилася з відповіддю Альби й попросила її призначити мені наступного дня зустріч із Назаріо Бруно.