Українське язичництво - Галина Сергіївна Лозко
У 860 р., на думку Михайла Брайчевського, був охрещений князь Аскольд. Візантійські джерела повідомляють, що імператор Василь 1 Македонин уклав угоду з Київською Руссю з умовою, шо руси приймуть хрещення.
Охрещення княгині Ольги довгий час датували 954 р., хоча є достатньо аргументів на користь більш ранньої дати. Ольга могла бути охрещена разом зі своїм чоловіком князем Ігорем в 944 р., після його походу на Візантію, тобто до трагічних подій в древлянській землі. Смерть Ігоря могла бути спровокована саме його охрещенням, в якому дружинники вбачали віровідступництвом.34 Про те, що частина русів була охрещена в 944 р., записано в договорі Ігоря з греками: «Ми ж, скільки нас охрестилося, клялися церквою святого Іллі»35.
У 945 р. Ігор вирушає по данину в древлянську землю саме за вимогою язичницької частини дружинників, які скаржаться, що «отроки Свенельдові» (тобто варязька частина дружинників, переважно християн) добре вдягнуті й багаті, а вони (руси) – «голі». Взявши данину, Ігор відпускає (?) дружину, і, залишившись з невеличким загоном, вимагає нової данини. Древляни вбивають Ігоря та його воїв. Тоді постає питання, навіщо княгиня Ольга, будучи вже християнкбю, здійснює кровну помету саме – за язичницьким звичаєм? До того ж, як видно з літопису, сама помета, насипання кургану й тризна на ньому для того часу вже були явищем архаїчним, до того ж грандіозним за масштабами (можливо навіть подібними до скіфських царських поховань). Жорстокість княгині була ніби якоюсь демонстративною: на могилі князя (володаря земель) страчують п’ять тисяч древлян (його підданих, слуг): Що це, як не бажання показати жорстокість язичницьких звичаїв? Звичайно, число жертв могло бути й перебільшене літописцем. Але древляни ще довго пам’ятали цю трагедію, впродовж віків вплітаючи в коси жалобні стрічки й вишиваючи сорочки переважно темними нитками. Вірогідно, Шумське святилище на Житомирщині було збудоване саме як меморіал в пам’ять загиблих, де здійснювалися щорічні поминальні ритуали. Літописець, вважаючи Ольгу предтечею християнства в Русі, не засуджує княгиню, вірогідно вважаючи повчальним порівняння таких «поганських» звичаїв з християнськими. Оповідь про хрещення Ольги нібито самим Костянтином Багрянородним, на думку деяких дослідників, неправдоподібна, бо вона поїхала у Візантію в 955 р. вже зі своїм священиком. Дипломатичні переговори Ольги з імператором не дали бажаного результату, оскільки Русі були нав’язані васальні угоди. Ольга повернулась додому невдоволеиою і переляканою: «Мої люди – погани і син мій, – хай би .уберіг мене бог од усякого зла»36
У тому, що одними із перших в Україні-Русі приймали християнство саме князі, є певна закономірність: Кий, Аскольд, Ігор, Ольга, Ярополк (?). Володимир. Розрахунки Візантії та Риму були прості: спочатку спонукати до хрещення правителів сусідніх земель, а потім – вільно ширити свою «інтернаціональну» віру на всі народи. Таким бачився їм шлях до світового панування. Саме тому переважна більшість міжнародних угод того часу однією з умов миру ставлять охрешення князя й дружини або всієї країни.
Що примусило Ольгу прийняти християнство – невідомо. Можливо, вона відчувала тиск з боку дружини, значна частина якої складалася з варязьких найманців, що були вже охрещеними. І сам воєвода Свенельд, опікун її сина, був християнин, до того ж людина підступна й жорстока.
Святослав – князь-воїн, якого Михайло Грушевський назвав «запорожцем на престолі», був відданим своїй землі й рідній вірі. Ольга намагалася схилити сина до прийняття христової віри, але він відмовився, відповідаючи: «Дружина моя з сього сміятися почне». Отже, як пише літописець, він «не послухав матері і додержував поганських звичаїв», а також «після цього гнівався на матір»37. Ці скупі літописні повідомлення не дають справжньої картини тогочасних відносин у князівському середовищі.
Чому Святослав гнівався на матір? У Новгородському І літописі є запис про те, що Ольга наказувала «не творити тризни над собою – бе бо имущи прозвутора втайне». Чому цього пресвітера (християнського священика) Ольга тримала «втайне», і навіщо б вона заповідала не робити тризни, якщо б усі знали, що вона вже не язичниця й похована має бути як християнка?
В Іоакимівському літописі була згадка про один із боїв Святослава з Візантією, який закінчився для нього значною втратою дружини – «все войско погуби». Вірогідно, один із волхвів, які завжди супроводжували дружину в походах, вказав князеві причину поразки: багато дружинників були варягами-християнами і руські боги відвернулися від війська. Як писав Василь Татіщев, Святослав наказав дружиниикам-християнам поклонитися руським богам, проте, вони були непокірні. Літопис передає гнів Святослава: «толико рассвирепе, яко и единого брата своего Глеба не пощаде», «наипаче на презвитеры яряся», «посла в Киев, повеле храмы христиан разорити и сожещи. И сам вскоре поиде, хотя вся Христианы изгубити»38 .
Цілком природно припустити, що, повернувшись в Київ, Святослав заборонив матері відкрито демонструвати свою віру. Це й примусило її тримати християнського священика таємно. Не зовсім зрозумілим є звертання Ольги до германського короля Оттона І з проханням надіслати на Русь священика. На це прохання в 962 р. до Києва приїхав католицький єпископ Адальберт. Невідомо якою мала бути його місія і чи вдалося йому її здійснити. Адже всі його супутники були вбиті, а сам єпископ ледве врятувався.від гніву руських людей.
В останні роки життя Ольга, як повідомляє Літописець, жила скромно, як княгиня-вдова, бабуся своїх онуків. Напевно, вона вже не була активною державною діячкою і аж ніяк не «вранішньою зорею християнства» – такий ореол вона отримала пізніше. Можливо, в душі Ольга переживала глибоку трагедію й хотіла, щоб хоч онуки її сприйняли християнське вчення. Чи не ці сподівання вона покладала на єпископа Адальберта? Олександра Єфнменко, не зазначаючи джерел, писала про те, шо Ярополк (син Святослава) був охрещений якимось католицьким місіонером39. Можливо, це і був Адальберт. Сучасні історики погоджуються з фактом охрещення Ярополка, мотивуючи його тим, – що його мати, угорська принцеса, мала б бути християнкою. Жінка Ярополка – грекиня, колишня черниця, християнка. Вірогідно, всі три жінки (в т. ч. бабуся Ольга) прагнули охрестити Ярополка.
Дещо дивним видається літописне повідомлення 1044 р.: «Викопані були два князі, Ярополк і Олег, син Святослава. 1 охрестили кості їх, і положили їх у церкві святої Богородиці у Володимирі»40. Цей запис про свято, татський акт нащадків часто ставить під сумнів християнство Ярополка. Михайло Брайчевськнй пише, що християнська практика не знала обряду охрещення покійних: прилучення до
