Нестерпне дівчисько мого сина - Джулія Ромуш

- Салат залиш тут, його винесуть за тебе, - промовила вона занадто противним голосом, таким, що я моментально напружилася. Що ще? Вона хоче повправлятися в образах і приниженнях?

- Чому? - Залишатися тут з нею мені хотілося ще менше, ніж йти в зал. Але якщо вибирати, то я виберу салат.

- Прийшов новий клієнт, - її посмішка стає ширше, - і він вимагає, щоб його обслужила саме ти.

- Що значить саме я? - Перепитую і відчуваю, як холодок по спині проходиться.

- Це і значить! Тебе описав точнісінько! Так що меню в зуби й пішла! П'ятий столик!

Я роблю крок вперед, ще один, це ж не може бути він? Я себе сьогодні весь день вмовляла, що не стане він приїжджати, що у нього є купа справ важливіших від мене. Для чого йому сюди приїжджати?

Штовхаю рукою двері, виходжу з кухні й тут же кидаю погляд на столик, за яким сидить чоловік. Серце пропускає удар, тому що цей той самий чоловік! Від якого я вчора втекла!