Пожежник - Джо Хілл

Джейкоб.

«Фрейтлайнер» розвернувся, примірившись на північний бік церкви. З рипучим ревінням вантажівка загуркотіла вперед, опустивши плуг і прямуючи в каплицю.

Джеймі підвелася, спираючи гвинтівку на плече. Вистрілила. На кабіні вантажівки креснула біла іскра. Дівчина смикнула засув, і на землю вистрибнув порожній набій — ясний полиск латуні. Джеймі заклала наступний набій і вистрелила знову. Лобове скло вкрилося блакитною тріщиною. Вантажівка вильнула вліво, і Гарпер подумала: «Попався». Але тоді «фрейтлайнер» перемкнувся на вищу передачу і, промчавши останні п’ятдесят футів, протаранив стіну каплиці.

Гарпер відкинуло на кам’яну балюстраду. Відчуття було таким, наче велетенська невидима рука вхопила згори будівлю, відірвавши її від фундаменту, й порухом посунула на кілька футів південніше. Задній кут будівлі, який виходив на північ, завалився. У повітря здійнялися гуркіт обваленого шиферу і тріскіт потрощеного дерева. Велика охоплена полум’ям купа уламків посипалася на перед «фрейтлайнера», поховавши плуг у звивистих хмарах диму та розкришених уламків. Вежа затремтіла від удару. Джеймі відступала, щоб відкрити затвор свого «22-го», коли поштовхом її відкинуло у повітря. Дівчина налетіла на металеві перила, які обгороджували центральний отвір. Вона впустила гвинтівку, змахнувши руками у спробі за щось вхопитися... але марно.

— Джеймі! — закричала Еллі вслід дівчині, яка понівечила їй обличчя. Через Ніка вона нізащо не змогла б підхопитися, та й на це не було часу.

За якусь мить дзвін унизу тихо дзенькнув, коли на нього приземлилася Джеймі.

Пожежник ошелешено оглядався довкола, і його обличчям цівками збігала кров. Гарпер рукою забрала йому з очей волосся, а тоді ніжно, акуратно пригорнула. Вона відчула, що годі вже боротися. Час уже всім огорнути одне одного в обіймах: їм чотирьом, їхній маленькій звихнутій родині. Їм п’ятьом, якщо рахувати маля. Вони обійматимуться, зустрічаючи кінець у теплі та близькості. Принаймні поки Джейкоб не розженеться, щоб знову взяти будівлю тараном. Цього разу вже ближче до вежі, скидаючи кожного з них у вир полум’я.

Луна від дзвона досі розкочувалася внизу. Він дзень-дзеленькав тихим, пронизливим, золотистим звуком, неначе був лише крихітним дзвіночком. Пожежник підняв голову і визирнув, поглядаючи в дим уздовж південного боку каплиці.

Пожежна вантажівка — за кермом якої сидів Ґілберт Клайн, який саме витягнув руку, щоб задзвонити в мідний дзвоник — вирвалася з клубів диму, на повному ходу таранячи «шеві сілверадо». Стара пожежна машина з номером «5» на решітці важила під три тонни. Вона розплющила передок «інтимідейтора» з легкістю черевика, який чавить банку з-під пива. Двигун «шеві» втиснувся в кабіну, трощачи панель приладів і розтинаючи водія навпіл. Пікап відірвався від землі. Якийсь час передні колеса крутилися в повітрі, а тоді авто беркицьнулося назад, поховавши під собою стрільців, що стояли на кузові.

Пожежна вантажівка потягла «шеві» за собою, проволочивши його грязюкою аж до ґанку церкви. Пожежна машина рвучко спинилася, завищали пневматичні гальма. Круглолиця низенька жіночка з заплетеним у кіски волоссям, яке де-не-де вже посріблила сивина, вистрибнула з пасажирського сидіння та поквапилася до хромованої сходинки на задньому бампері.

Рене забралася на дах вантажівки і підняла дерев’яну драбину, повернувши її в бік церкви. Кінець драбини гепнув у зовнішню стіну. Тоді Рене стала озиратися ліворуч та праворуч, неначе впустила щось, можливо, сережку, і намагалася розгледіти, куди та впала. Жінка схилилася й відчинила невеликий відсік на даху вантажівки, вишукуючи щось серед пожежних сокир і сталевих багрів. Вона розпачливо захитала головою.

— У тебе прямо під ногами! — заволав до неї Пожежник. Здавалося, він здогадувався, що саме шукає Рене. Він приклав долоню до рота і знову гукнув: — ПІД НОГАМИ!

Рене підвела погляд, примружившись і вдивляючись у клуби диму, та витерла тильним боком долоні піт зі щік. Вона знов опустила погляд, потупившись собі під ноги, а тоді кивнула й припала навколішки. У круглому заглибленні даху виднівся іржавий залізний кривошип. Докладаючи зусиль, Рене почала його обертати. Дерев’яна драбина затремтіла і, погойдуючись, почала підійматися вздовж церковної стіни у бік вежі.

Хлопець, якого Гарпер знала під іменем Марті, витягнув шию з-за каменя посеред галявини, щоб глянути, що там коїться за перевернутим «шеві». Куля відскочила від кам’яної лави прямо в нього перед ногами. Марті скрикнув і став задкувати, а тоді, зашпортавшись, повалився на землю.

— Бляха, — промовила Еллі. Дівчина звелася на ноги, приклавши гвинтівку Джеймі до плеча. Вона смикнула рукоятку затвора, і порожня гільза зблиснула в нічній пітьмі.

Гарпер дивилася на Еллі, а не на пожежну вантажівку та перекинутий «шеві», тому проґавила момент, коли лисий чоловік у блакитній джинсовій сорочці виборсався з пасажирського сидіння «сілверадо». Гарпер помітила його, щойно її погляд ковзнув назад: на чоловікової сорочці ззаду був вишитий американський прапор, дуже помітний у темряві. Голова в нього стікала кров’ю. Рухався він непевно, спотикаючись. Чоловік мав широкі плечі й випнуті колесом груди, нагадуючи хафбека[161] в літах, який, попри свій вік, досі займається в залі, силкуючись відігнати невблаганну старість. При собі він тримав чорний пістолет.

Пожежна драбина з глухим стукотом гепнулася, впершись у піддашок та застрягши на півдорозі до них.

Чоловік зі стволом — Гарпер була певна, що то Мальборо-Мен (із тим американським прапором на сорочці ззаду то неодмінно мав бути він) — підкрадався до водійської кабіни пожежної вантажівки.

— Рене! — закричала Гарпер. — Рене, стережися! Він наближається!

Гарпер невпинно тицяла пальцем у бік чоловіка.

Рене Ґілмонтон стояла на даху вантажівки, тримаючи обома руками драбину та силкуючись її посунути, зрушити з місця, щоб та підіймалася далі піддашшя. Коли в неї це вийшло, жінка відступила назад і примружила очі, вглядаючись у дзвіницю.

— Бережися! Пістолет! — кричала Гарпер.

— Мужик зі стволом! Мужик зі стволом! — загорлав Пожежник.

Рене вказала на вухо й захитала головою. Вона опустилася на коліно і знов завовтузилася з кривошипом. Драбина грюкнула об край даху, відновивши своє сходження до дзвіниці, поволі здіймаючись дюйм за дюймом у небо.

Мальборо, скрадаючись, дістався кабіни пожежної вантажівки та присів під водійськими дверима.

Гарпер підвелася, думаючи: «Я жбурну й поцілю у нього вогнем та врятую своїх друзів». Вона знову подумки завела пісню, виспівуючи без слів. Драконяча луска на долоні потрохи яскравішала, розжарюючись, немов нитка в лампочці. Проте рука гуділа від болю і все ніяк не загорялася. Поки Гарпер чекала на перші спалахи полум’я, Мальборо-Мен випростався, однією ногою став на підніжку, просунув пістолет крізь вікно і вистрілив.

Рене заклякла, підвела голову, зиркнула на перед вантажівки, а тоді кинулася долілиць, розпластавшись на даху автівки.

Від драбини їх відділяло дванадцять футів.

Гримнула рушниця Еллі. Серед кола каменів ховалося шестеро чоловіків зі зброєю, дівчина тримала їх на