Ігри в помсту - Світлана Бонд

Крики в слухавці досі дзвеніли у вухах Влада.

"- Свавілля якесь! Два замахи на вбивство, вбивство, залякування, погрози! Треба перевести його в інший університет, бо за ці півроку я мало не посивів!

- А може, краще в усьому розібратися? - заперечував Влад. - Ви його заберете, а нам що робити? Чекати черги до цвинтаря? Розумію, наша поліція продажна, ви начебто не такий, але так просто зливаєтеся?

- Щось я не чув, щоб у тебе проблеми були. Ти ж не на його місці! Тому такий спокійний.

- Та послухайте! Ви ж знаєте, Коля мені як брат, і я не можу сидіти, склавши руки. Намагаюся щось з'ясувати, а що зробили ви?"

Уже наступного дня Коля передзвонив батькові. Як ні в чому не бувало розповідав про навчання і друзів, навіть не здогадуючись, що його брехню давно розкрито.

Тоді ж розмова Влада з Віктором Андрійовичем набула нового, небезпечного напрямку. Хлопець вирішив піти на відчайдушний крок і з усім покінчити.

- Я працюю там охоронцем і за півроку не міг дізнатися, хто власник, а тепер упевнений, що це володіння Марка. Всю брудну роботу виконують його люди, не здивуюся, якщо клуб не на нього записаний.

- Гаразд, із власником розберемося, - сказав Віктор Андрійович у слухавку. - Дивись, якщо під час нашої облави там буде щось заборонене, то в нас будуть усі підстави закрити тих, хто цим керує.

- Звучить непогано. Але якщо ви нічого не знайдете?

- Тоді зроби так, щоб знайшли.