Долина богів. Історії з Кремнієвої долини - Олександра Вулфа
Того вечора афтепаті відбувалося у необлаштованому, практично закинутому приміщенні, на кшталт Гаффменових перероблених гаражів, що вдень виконує роль робочого простору, а вночі — дискотеки. Молекулярний біолог і ще один наставник стипендіатів Тіля Тодд Гаффмен зі своєю дружиною Кеті працювали над створенням кращого і швидшого способу отримання зображень у мікроскопі. Вони працювали з різними стипендіатами в їхніх біологічних проектах і запрошували їх на свої нетрадиційні збіговиська.
В обох рожеве волосся і відповідний одяг — зазвичай сірі футболки і чорні штани. Обоє хваляться, що у вихідні використовують дар зваблення жінок серед айтішників для участі в їхній поліамурній спільноті. «Мешканці Сан-Франциско мають безліч слів на позначення стосунків, як-от ескімоси на позначення снігу, — жартував Тодд. — І Langton Labs є показовим зрізом цієї спільноти». У робочі дні вони працюють у підвалі заснованої Гаффменом спільноти під назвою Langton Laboratories. Однак створене ними виявилося чимось набагато більшим. Langton Labs — альтернативна інституція, що служить житловим простором із двоярусними ліжками або матрацами, які тісно заповнили нички й закамарки старого таунхаусу на Ленґтон-стрит у районі Мішн, і майже цілорічною студією сценографії для Burning Man.
Burning Man — фестиваль із 30-річною історією, який відбувається посеред пустелі Невада. Починався він як невеличкий культовий наметовий табір для альтернативних митців і розрісся до масштабного експериментального майданчика для всіх, хто хотів на короткий час пожити у стані, що вважався «найоголенішим». Це включало в себе розмальовування оголених тіл лискучою золотою фарбою, одягання страшних рогів і катання на велосипеді, вкритому флюоресцентними стрічками. Останніми роками Кремнієву долину притягував цей фестиваль, особливо через його символічне розривання соціальних кодів.
Тут, у Langton Labs, Гаффмен сподівався поглибити це почуття. Він із Кеті нібито не ганялися за великими грішми. Їхні прагнення були амбітнішими: вони хотіли хакнути спосіб життя. Неподалік розшатована їхня робоча майстерня, де всі полиці, столи й шафи переповнено приладдям інших стартапів. Тут працювала головна група. Спільнота, яка так чи інак була пов’язана з цим місцем, налічувала чи не триста осіб. Гаффмен не знав цифри. Він оголосив, що прийме кожного, хто хоче «зламати власні кордони».
Для більшості молодих людей у Кремнієвій долині — великою мірою саме чоловіків — ламання кордонів означає навіювання сміливості, навіть у розмові зі своєю пасією. Це місце чимало молодих людей уявляли «технічною пустелею», де потенційних партнерок вкрай мало. Як і у випадку з навчанням в університеті, тут ботани раптово потрапляли у світ, де не було батьківського нагляду, де трансгресивність у роботі заохочувалася так само як трансгресивність у житті. Щиро кажучи, не всі у Кремнієвій долині були поліамурними, не всі пари були у відкритому шлюбі, але ті, які були, почувалися більш ніж комфортно, з гордістю про це розповідаючи. Щось на кшталт безглютенового жарту: «Як ти дізнаєшся, що хтось безглютеновий?» Відповідь: «Вони тобі скажуть».
Звабливу Лору Демінґ завжди запрошували до таких розваг. Люди завжди намагалися «відкрити їй очі» на нові способи мислення та життя. Вона мрія кожного ґіка Кремнієвої долини.
Певна річ, Долина відрізнялася від Сан-Франциско. У Пало-Альто кількість чоловіків перевищувала кількість жінок. Ті, хто затримуються тут, часто паруються якомога швидше, ніби ведмеді, які шукають собі пару для довгої та холодної зими. Програмування весь день залишає небагато часу на розваги, крім того, бари в Пало-Альто зазвичай зачиняються близько десятої вечора. А ті, хто шукає сильних вражень (або побачень експромтом), їдуть до міста — переважно в Мішн, що колись був неблагополучним районом Сан-Франциско, а тепер став домівкою для багатьох технологічних компаній. Там доступні всі види експериментування.
Бернем, спочатку зависнувши у приміському Атертоні, де жінки у його околицях здебільшого заміжні і за сорок, учащав до міста. Наприкінці квітня 2014 року вже будь-яка вечірка була класною вечіркою. Навіть якщо стиль Тодда Гаффмена не надто відповідав йому — ніхто в морському таборі на Східному узбережжі не наважився б одягнути рожеву перуку або кретинський чорно-сірий костюм.
Вони також не вживляли би собі сенсори під шкіру для сигналізування кріогенним службам, на той випадок, якщо раптом з ними щось трапилося. З іншого боку, Гаффмен не лише мав сенсори у своєму тілі, а й також витатуйовану на торсі інструкцію про те, як його слід заморозити в термосах кріогенної організації Alcor Life Extension Foundation у разі його смерті.
37-річний Гаффмен виріс у Лос-Анджелесі. Він заснував Langton Labs чотири з половиною роки тому, коли знайшов старий склад. За кілька років він долучив будівлю лабораторії на тій самій вулиці і спромігся заробити гроші на оренді від десятків людей, які там мешкали та працювали. Шістнадцятеро осіб мешкали в житловій секції поза межами відкритих кімнат у коридорах і на танцювальних майданчиках та велосипедній парковці Burning Man.
Наступного ранку після однієї з їхніх знаменитих вечірок, вони сиділи внизу в лабораторії, тестуючи свій новий мікроскоп. Дослідницькі лабораторії університетів надсилали Гаффменам матеріали, щоб ті знімали зображення і обробляли дані. Вони запевняли, що їхні машини здатні створити зображення втричі швидше за людину і зробити стільки зображень за один день, скільки один інженер робить за цілий рік.
Способи, в які технології здатні революціонізувати науку, захопили Гаффмена. Вони також демонстрували можливості машин випереджати нас, думав він. Це підштовхнуло його до питання, чому ми дотримуємося власних дріб’язкових людських правил, маючи такі можливості. Його цікавило, чи не існувало чогось більшого? І тут він міг це довести.
За словами Гаффмена, троє з його співмешканців-підприємців кинули аспірантуру: «Жодна з команд засновників не має захищеної докторської. Як на мене, академічна наука потрібна світові, проте академічна наука — це проторена дорога, і з часом ця дорога закінчується».
Там, де ця дорога закінчується, починається шлях до Сан-Франциско. Тут існував такий рівень енергії та терпимості до ризику, що його поки що неможливо уявити в інших місцях. «Можна знайти чимало чудово організованих інституцій на кшталт лабораторій національного рівня в університетах. Вони виробили шлях до знання, та не мають терпимості до ризику і традицій радикальної незалежності». Тут були ці традиції, що визначили нову категорію людей, які експериментували з життям із релігійною пристрастю. З групою людей, які не знали кордонів, ці псевдооргії, дискотеки та новомодні салони створили фантастичну, перекручену версію звичайного життя з ширшим поглядом на нормальність. Інституції
