Дівчина, що гралася з вогнем - Стіг Ларсон

Мікаель знову кивнув. Він мимоволі захопився розповіддю.

— У шістдесят сьомому році він був переведений до Лондона і там організував страту перебіжчика з КДБ. У наступні десять років він став одним з кращих агентів ГРУ і належав до еліти відданих політичних бійців. Він навчався цій справі з дитячих років, вільно говорить принаймні шістьма іноземними мовами. Він працював під личиною журналіста, фотографа, фахівця з реклами, моряка і дуже багатьох інших. Він був майстром виживання, маскування і відволікаючих маневрів. Під його керівництвом працювали інші агенти, він організовував і проводив власні операції. Частина цих операцій стосувалася різних убивств, багато з яких здійснювалися в країнах третього світу, та крім цього він виконував також завдання свого начальства, пов’язані з шантажем і залякуванням. У шістдесят дев’ятому році він став капітаном, у сімдесят другому — майором і в сімдесят п’ятому — полковником.

— Як він опинився в Швеції?

— Зараз я до цього дійду. З роками він трохи розбестився і почав помалу привласнювати гроші. Він любив випити і заводив дуже багато романів з жінками. Все це відзначали його начальники, але він і далі був у числі найкращих, і подібні дрібниці йому прощалися. У сімдесят шостому році його послали для виконання якогось завдання до Іспанії. Нам немає чого заглиблюватися в деталі, але там його зловили, і він утік. Завдання було провалене, і він несподівано впав у неласку, йому було наказано повернутися до Радянського Союзу. Він не виконав наказу й опинився таким чином в іще більш скрутній ситуації. ГРУ доручило тоді військовому аташе радянського посольства в Мадриді зустрітися з ним і наставити його на путь істини. Під час цієї розмови щось пішло не так, і Залаченко убив представника посольства. Після цього в нього вже не було вибору. Він спалив за собою мости і вирішив стати перебіжчиком.

— Добре.

— Він знайшов собі притулок в Іспанії, залишивши за собою помилковий слід, який вів до Португалії і закінчувався автомобільною катастрофою, але також намітив ще один слід, що нібито вів у США. Насправді він обрав для себе найнесподіванішу країну в Європі. Він вирушив до Швеції, де вийшов на зв’язок із Службою безпеки і попросив політичного притулку. По суті, це було дуже розумно придумано, оскільки тут його навряд чи почали б шукати вбивці, підіслані КДБ або ГРУ.

Гуннар Бйорк замовк.

— І що з цього вийшло?

— А як може вчинити уряд, якщо один з кращих шпигунів раптово стає перебіжчиком і просить політичного притулку в Швеції? Це сталося в той самий час, коли у нас прийшов до влади буржуазний уряд. Прем’єр-міністр тільки-но вступив на посаду, і це стало найпершою справою, яку нам треба було якось вирішити. Політики, звичайно ж, перелякалися і спробували скоріше збути його з рук, але не посилати ж його в Радянський Союз — це викликало б жахливий скандал. Його спробували випхнути до США або до Англії, але Залаченко навідріз відмовився. США його не влаштовували, Англію ж він вважав однією з тих країн, де на вищих посадах у розвідслужбі сидять радянські агенти, їхати до Ізраїлю він не побажав, бо не любив євреїв. Тому Залаченко вирішив залишитися в Швеції.

Все це здавалося таким неймовірним, що Мікаель навіть запідозрив, чи не водить бува Бйорк його за носа.

— Так він залишився в Швеції?

— Саме так.

— І про це ніхто нічого не дізнався?

— Багато років відомості стосовно цієї справи становили найбільшу державну таємницю. Річ у тім, що Залаченко виявився для нас дуже корисним. У період з кінця сімдесятих років і до початку вісімдесятих він був коронним алмазом серед перебіжчиків навіть у міжнародному масштабі. Ніколи досі жоден з оперативних начальників елітного підрозділу ГРУ не ставав перебіжчиком.

— Отже, він міг продавати інформацію?

— Саме так. Він добре розіграв свої карти і дозував видавану інформацію вигідним для себе чином: спочатку здав агента в командуванні НАТО в Брюсселі, потім агента-нелегала в Римі, потім зв’язкового шпигунської мережі, що діяла в Римі. Назвав імена вбивць, яких він наймав в Анкарі чи Афінах. Про Швецію йому було відомо не так багато, зате у нього були дані про операції за кордоном, які ми потім могли частинами передавати й отримувати за це у відповідь послуги. Він був справжня жива енциклопедія!

— Інакше кажучи, ви почали з ним співпрацювати.

— Ми дали йому нову особистість. Усе, що від нас вимагалося, це надати йому новий паспорт і трохи грошей, далі він міг поклопотатися про себе сам. Саме цьому він був навчений.

Мікаель помовчав, аналізуючи цю інформацію, потім подивився на Бйорка:

— Минулого мого приїзду ви мені збрехали.

— Це ви про що?

— Ви стверджували, що зустріли Б’юрмана в поліцейському стрілецькому клубі у вісімдесяті роки. Насправді ви познайомилися з ним набагато раніше.

Гуннар Бйорк задумливо кивнув:

— Звичка. Ці відомості засекречені, і в мене не було жодних мотивів видавати подробиці нашого знайомства з Б’юрманом. І лише коли ви запитали про Залу, я пов’язав одне з іншим.

— Розкажіть, як це було.

— Мені було тридцять три роки, і я вже три роки працював у Службі безпеки. Б’юрману було двадцять шість років, і він прийшов просто зі студентської лави. Його взяли в Службу безпеки на роботу діловодом з юридичних питань, практикантом. Б’юрман родом з Карлскруни, і його батько служив у військовій розвідці.

— І що?

— У нас з Б’юрманом, взагалі кажучи, бракувало досвіду для того, щоб вести справи з такими людьми, як Залаченко, але він вийшов з нами на зв’язок у самий день виборів сімдесят шостого року. У поліцейському управлінні не виявилося нікого з головних шишок, усі організовували безпеку виборів, а багато посад взагалі залишалися на той час вакантними. І саме цей день Залаченко вибрав для того, щоб з’явитися до поліцейської дільниці Норрмальма, заявити, що він просить політичного притулку, і попросити про зустріч з яким-небудь представником Служби безпеки. Він не назвав свого імені. Я був на чергуванні й подумав, що це звичайний біженець, тому прихопив із собою Б’юрмана як юриста. Ми зустрілися з ним у поліцейській дільниці Норрмальма.

Бйорк потер очі.

— І ось він, сидячи перед нами за столом, спокійно і діловито повідомив, як його звуть, хто він такий і чим займається. Б’юрман вів записи. Скоро я зрозумів, кого я бачу перед собою,