Поцілунок по-дорослому - Анна Харламова
Замислившись на деякій час, я подумала, як мені пощастило з родиною і друзями. Навіть коли я не бачила Яна поки він навчався, ми все одно залишались близькими друзями. Але чесно кажучи, я й досі не розумію, як такі різні за характером люди можуть так довго дружити. Я розважлива і надмірно сором’язлива, хоча іноді можу і полаятись, але це вже, якщо мене дуже розсердити. А от Ліза невгамовна щебетуха, яка тільки б балакала і балакала. Що можна сказати про Яна, так це те, що він може себе вести як розважливо, так і бути зовсім не контрольованим.
За зовнішністю взагалі не можна було сказати, що Ліза і Ян брат та сестра. Ян високий і чорнявий, а Ліза невеличка з рудим і хвилястим волоссям по плечі. Тільки одне у них схоже – у них обох однаковісінькі темно горіхового кольору очі.
— А ви скільки вже друзі з Яном?
— Знайомі ми давно, але ми з ним можна сказати друзі по футболу. Ми мало спілкуємось поза майданчиком. А коли він навчався, ми взагалі не бачились.
— Ми теж з ним мало спілкувались. Іноді він дзвонив привітати на свята. Але його відсутність зовсім не змінила нашої з ним дружби.
— Це добре. Дружба повинна такою бути.
Ми звернули на доріжку, яка вела вглиб парку. Зазвичай я не ходила у цей бік, бо знала, що у ньому люблять усамітнюватись закоханні парочки. І тут до мене дійшло, що я і сама з хлопцем. І ми прямуємо туди де будемо майже на самоті. Ой, мамусю! Моє серце почало невгамовно битись і здавалось, що воно от-от вискочить із грудей. Цікаво, Марк мене навмисне веде сюди? Йому цікаво побачити мою реакцію? Але я візьму себе в руки і спробую не виказати свого хвилювання.
Раптом моє хвилювання змінилось на засмучення. Я побачила, як Маркові із далеку махає рукою красуня, яку я бачила на майданчику. Він махнув їй у відповідь. Вона швидко почала наближатись до нас. Що вона тут забула?! Я щось не бачу, щоб вона мала пару! Чого ж вона гуляє саме тут?! Я зрозуміла, що почала думати, як ревнивиця. Вона має право гуляти де забажає. Це напевне його гарна знайома, а я вже її незлюбила. Це не правильно, я не така, тому буду, як завжди милою і доброзичливою.
— Привіт милий. — Звернулась вона до Марка, а мене нагородила зверхнім поглядом.
А я ще хвилювалась, що я про неї не гарної думки.
— Привіт. — Холодно привітався він. Потім неохоче додав. — Знайомся Софія це Крістіна.
— Дуже приємно Крістіна. — Привітавшись, з важкими зусиллями я посміхнулась.
— Ага, і мені. — Сказавши це, вона перевела свій погляд на Марка.
— Слухай Марк, нам треба поговорити. Ти обіцяв. — Занадто мило вона зверталась до мого красеня.
Мене тішило те, що Марк не відпускав моєї руки, поки розмовляв з нею.
— Добре, якось поговоримо. — Його інтонація була незмінною. Така ж холодна і незворушна. Але зрештою він їй ледь посміхнувся і попрощався. Я зробила так само. Він обійшов її, тягнучи мене за руку. У слід ми почули невдоволене «бувай».
Я дуже хотіла спитати у Марка, хто ця дівчина і що їх зв'язує. Але побоявшись запитати, я зробила вигляд, що не помітила напруження між ними.
— Це моя колишня дівчина. — Сказав він, дивлячись на мене винувато. — Ми вже давно не разом, але вона ніяк не зрозуміє, що наші відносини у минулому. Що найцікавіше – вона сама захотіла розійтись. Як вона, мені колись сказала: «Я хочу бути вільною і не звітувати про усі свої дії». Але саме тепер їй закортіло знову повернутись.
— Скажи відверто, ти хочеш бути з нею? Може ти досі її кохаєш? — чесно кажучи, я дуже боялась почути відповідь Марка. Його зізнання могло бути не на мою користь. Я нагнула голову і заплющила очі, немов чекала вироку. Як людина, яку я знала так не довго, могла викликати таке сильне почуття?
