Українська література » » «Аристократ» із Вапнярки - Олег Федорович Чорногуз

«Аристократ» із Вапнярки - Олег Федорович Чорногуз

---
Читаємо онлайн «Аристократ» із Вапнярки - Олег Федорович Чорногуз
у ній щось своє рідне і знайоме, але не хотів у цьому зізнаватися навіть сам собі.

Того ж дня фіндіпошівці, як це водиться у наукових колах, розбилися на два ворогуючих табори: оптимістів і скептиків. Оптимісти на чолі з Ховрашкевичем мали певність, що їм вдасться подолати несхрещуваність пар навіть при абсолютно віддаленій гібридизації, а скептики цей експеримент називали просто антинауковою витівкою і повністю погоджувалися (щоправда, в душі) з Арієм Федоровичем Нещадимом — з того нічого не вийде.

Ковбик стояв осторонь, зайнявши позиції адміністратора і нейтрального спостерігача. Позиції байдужості дотримувалися Карло Іванович Бубон та його молодший колега — касир «Фіндіпошу» Адам Баронецький, прозваний Кухликом.

Бубон своєї вершини, як казав він сам, уже досяг, а Адам про це ще не думав. Бажання у нього були скромніші, ніж гаманець у бідняка. Адам мріяв тільки одружитися, але його мрія поки що була казкою і офіційно ніде не зареєстрована.

Один Ховрашкевич потаємно виношував думку потрясти світ нововідкриттям, але славою ні з ким не ділитися. Навіть з Ньютоном. Чому з Ньютоном? Бо Ховрашкевич знаходив між ним і собою багато спільного. Скажімо, в Ньютона було три закони, у Ховрашкевича — три теорії. «Третя теорія» Ховрашкевича (якими були дві перші — ніхто не знав) прирівнювалася за своєю сміливістю й оригінальністю хіба що до теорії Дарвіна — людина походить від мавпи, а не навпаки. У «Фіндіпоші» в це вірили всі, за винятком Ховрашкевича, який теорію Дарвіна постійно ставив під удар і, хоч вважав себе його учнем (проте не сліпим послідовником), постійно погрожував колись серйозно взятися за його працю «Походження видів», щоб довести, що все це значно складніше, ніж Чарльзу Дарвіну здається.

Інколи в хвилини справжнього натхнення Ховрашкевич казав:

— То могло бути так… Я можу уявити, як Чарльз Дарвін до цього дійшов. Про це ще ніде не написано, але я здогадуюсь. Тут багато розуму не треба. То йому в усьому допомагала дружина. То вона, а не він, любила мавпочок. Можливо, людина й походить від мавпи, але я особисто в тому дуже сумніваюсь.

Принаймні Ховрашкевич, якщо в душі й вірив у цю теорію, то не хотів, аби так думали про нього. Хоча б через те, що в нього на лопатках, як і на грудях, росло чорне кучеряве волосся, яким він гордився, як доморощений ковбой техасами. Волосся він любив, але до Дарвіна ставився, м'яко кажучи, упереджено.

— Це ще раз говорить про те, що ви, Михалку, пішли від макаки-резуса, — допікав його Ковбик. — Бо тільки той, хто відірвався від свого, такою біологічною ненавистю свого ж і ненавидить.

— То ви мені пробачте, але ви вже говорите дурниці, — запалювався Ховрашкевич.

Стратон Стратонович йому пробачав усе, особливо в хвилини гарного настрою. Він задоволено реготав і з своїх власних дотепів, а Ховрашкевича заспокоював:

— Ну, гаразд: не від макаки-резуса, а від макаки-лапундера.

У відповідь Ховрашкевич тикав Ковбику, як ультиматум, вирізку із журналу і замовкав.

— Що ви мені оце тицяєте цю шпаргаленцію. Вона мені зараз ні до чого…

— Ні, ні. Ви таки прочитайте. Послухайте, що робиться з такими грудьми, як у мене. В Італії, — захищав свої груди, як честь мундира, Ховрашкевич, — в Італії, а точніше, в Римі такі груди — останній крик моди. У кого ж таких грудей нема, то фірма «Піно Джованні» робить уже нагрудні перуки. Бо таке волосся на грудях, то, я вам скажу, ознака справжніх чоловіків. Від краваток італійці відмовилися. Носять сорочки з розрізами. Як жіноче декольте.

— Знову про своє: кому чого не вистачає, — кидав Ковбик і масивно підводився. — Краще б займалися своєю «третьою теорією»…

Зі своєю «третьою теорією» Ховрашкевич носився по «Фіндіпошу», як зі своїм старим портфелем. «Третя теорія» Ховрашкевича звучала в його вухах, як п'ята симфонія, і нагадувала йому чомусь третій закон Ньютона. Але ця подібність була чисто цифрова. На цьому їхня спільність закінчувалася, бо відкриття в обох мали абсолютно оригінальний характер і навіть починалися від двох різних предметів: Ньютон відштовхнувся від яблука, Ховрашкевич — від голки.

Усі історичні відкриття, як відомо, супроводжуються вигуками, котрі згодом стають крилатими фразами чи словами і забезпечують їхнім творцям безсмертя. Щось кричав Колумб, коли несподівано побачив Америку. Галілей вигукнув інквізиторам: «А все ж вона крутиться!» «Еврика!» — зарепетував Архімед, вискочивши голим із ванни.

Вигукнув і Ховрашкевич, несподівано сівши на голку:

— Ух, гади! З цими гострими штучками час кінчати! — І, як кіт, підпалений дітьми-варварами, вискочив у коридор. Думки у нього працювали, ніби вентилятор: «Хто ж міг встромити?»

Невже старий Бубон — за те, що й досі не відзвітував за відрядження? А може, Панчішка? Той тихоня також може тонку штуку підсунути…

Ховрашкевич поспішав до курильні імені Тата Карла, як найчастіше називали фіндіпошівці Карла Івановича. Тут усі стояли мовчки і так зосереджено смалили, що, здавалося, навіть не помітили, як увірвався, наче розпечений струмінь повітря, Ховрашкевич. «Хто з них?» — зміряв їх Ховрашкевич поглядом досвідченого детектива. Вгадати було так само важко, як довгий час знайти закон всесвітнього тяжіння.

— Голка, — Ховрашкевич відступив крок назад і, показавши голку, став у позу фотографа-професіонала, що збирався зробити груповий знімок. Обличчя в усіх були такі ж непорушні, як і сімейні фотографії.

— Голка, — повторив Ховрашкевич.

— А що ви цим хочете сказати, дорогенький? — нахилив набік голову Нещадим.

«Голка», — хотів було промовити втретє Ховрашкевич, але, відчувши глупоту своєї настирливості, сказав:

— Голка, як і нитка. То, я вам скажу, застарілі знаряддя виробництва. Шити шапки голкою і ниткою — це анахронізм, це, якщо хочете, пережиток минулого. Час відмовитися від голки, як від мотиги. Неекономно.

— А що ж ви пропонуєте, Михайле Танасовичу? — запитав Нещадим, що завжди в курильні був з народом (так він називав фіндіпошівців) і завойовував його авторитет для свого майбутнього.

— Я пропоную шукати резерви, — очі в Ховрашкевича горіли, як бенгальські вогні, і, здавалося, від тих іскор зараз спалахнуть його густі кошлаті брови. — Резерви є всюди. Навіть у самих резервах, — закінчив він, тремтячи чи то від задоволення, чи то від уколу голки, який час від часу про себе нагадував.

Творча дискусія почала розгортатися. Полум'я ще не було видно, але димова завіса набрала саме тієї форми і змісту, коли можна сміливо чіпляти сокиру. Карло Іванович не витримав.

— Ви от що, шановні, йдіть курити в клозет чи надвір. Уже прийшла весна, — повідомив фіндіпошівців Бубон, який в установі про все дізнавався першим.

— Йолі-палі! — раптом ожив Панчішка. — Колосально!

Усі глянули на Масика. Той пробуджувався, як

Відгуки про книгу «Аристократ» із Вапнярки - Олег Федорович Чорногуз (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: