Світанок - Стефані Маєр
Всі четверо були такими вродливими, що в мене тьохнуло серце.
Таня досі пригортала Едварда.
— Ах, Едварде, — казала вона, — як я за тобою скучила!
Едвард хихикнув і спритно вивернувся з обіймів, легенько поклав руку їй на плече й відступив на крок, наче волів ліпше її роздивитися.
— Минуло чимало часу, Таню. Ти маєш гарний вигляд.
— Ти теж.
— Дозволь представити тобі мою дружину, — Едвард уперше вимовив це слово відтоді, як воно офіційно набуло чинності; зараз, коли він його вимовляв, було враження, наче його розпирало від задоволення. Деналі легенько засміялись у відповідь. — Таню, ось моя Белла.
Таня була саме такою чарівною, якою я бачила її у своїх найгірших мареннях. Вона роздивлялася мене поглядом, у якому цікавості було набагато більше, ніж невдоволення, а тоді простягнула мені руку.
— Ласкаво просимо до родини, Белло, — усміхнулася вона трошки сумовито. — Ми вважаємося далекими родичами Карлайла, і мені справді прикро за… е-е-е… той невеличкий інцидент, коли ми повелися трішки не по-родинному. Ми мали запізнатися раніше. Ти нас пробачиш?
— Звісна річ, — відповіла я їй задихано. — Приємно познайомитися.
— Каллени вже всі попарувалися. Може, прийшла наша черга, Катю? — вона всміхнулася до блондинки.
— Мрії, мрії… — Катя закотила золоті очі. Вона відібрала в Тані мою долоню й ніжно її стиснула. — Ласкаво просимо, Белло.
Її руку накрила рука темнокосої жінки.
— Я — Кармен, а це — Єлизар. Нам усім напрочуд приємно нарешті з тобою познайомитися.
— М-мені теж, — затинаючись, пробурмотіла я.
Таня зиркнула на людей, що товпилися позаду, — на заступника Чарлі, Марка, та його дружину. Їхні очі були розширені — так вони дивилися на клан Деналі.
— Ми потоваришуємо пізніше. Для цього у нас попереду вічність, — Таня засміялася, і її родина рушила далі.
Всі старі традиції були дотримані. Мене сліпило сяйво ліхтарів, коли ми замахнулися ножем над вражаючим тортом — занадто пишним, подумала я, для досить скромного зібрання друзів та родичів. Ми по черзі жбурляли торт одне одному в обличчя; Едвард мужньо проковтнув свою частку — я не могла повірити власним очам. Я метнула свій букет напрочуд спритно — просто в руки заскоченої Анжели. Еммет і Джаспер захлиналися від сміху, спостерігаючи, як я взялася випіками, поки Едвард дуже обережно зубами знімав із мене позичену підв’язку: вона сповзла мало не до кісточки. Коротко підморгнувши мені, він жбурнув підв’язку просто в лице Майку Ньютону[3].
А коли заграла музика, Едвард пригорнув мене, щоб повести у традиційний перший танок; я радо попрямувала за ним, незважаючи на свій страх до танців — особливо танців перед публікою, — щаслива від того, що була в його руках. Він вів танок, і я без жодних зусиль крутилася попід куполом світла та у блиманні фотоспалахів.
— Подобається бенкет, місіс Каллен? — прошепотів він мені в самісіньке вухо.
Я засміялася.
— Мені ще довгий час доведеться звикати.
— Час маємо, — нагадав він мені — голос його бринів — і нахилився поцілувати мене, поки ми танцювали. Фотокамери дико заблимали.
Заграла інша мелодія, Чарлі поплескав Едварда по плечу.
З Чарлі танцювати було не так легко. У танцях він почувався не впевненіше за мене, отож ми обережно переміщалися з кутка в куток усередині уявного квадрата. Едвард та Есме крутилися довкола нас, як Фред Астер і Джинджер Роджерс[4].
— Дім буде порожнім без тебе, Белло. Я вже почуваюся самотнім.
Клубок застряг мені в горлі, коли я у відповідь спробувала пожартувати:
— Почуваюся страшенно винною, що тепер тобі самому доведеться куховарити: це, можна сказати, злочинна недбалість. Ти міг би мене заарештувати.
Він розплився в усмішці.
— Гадаю, з харчами я якось упораюся. Тільки дзвони чим-частіше.
— Обіцяю.
Здається, я перетанцювала з усіма. Приємно було побачити всіх своїх друзів, проте найбільше мені кортіло бути з Едвардом. Я була просто щаслива, коли він нарешті вклинився поміж мною і Майком — півхвилини потому, як розпочався новий танок.
— І досі недолюблюєш Майка, еге ж? — кинула я, коли Едвард викрутив мене з Майкових обіймів.
— Особливо коли наслухаєшся його думок. Пощастило йому, що я стримався й не затопив йому в писок. Чи щось гірше.
— Ого!
— Ти мала нагоду хоч поглянути на себе?
— Е… ні, мабуть. А що?
— Тоді, боюся, ти й гадки не маєш, наскільки неймовірно, безсердечно вродлива ти сьогодні. Не дивно, що Майкові важко утриматися від непристойних думок стосовно заміжньої жінки. Я розчарований, що Аліса не примусила тебе бодай глипнути в дзеркало.
— Ти упереджений, знаєш сам.
Він зітхнув, на хвильку завмер, а тоді повернув мене обличчям до будинку. Скляна стіна віддзеркалювала весь бенкет, наче велике люстро. Едвард указав мені на пару, що стояла в дзеркалі просто навпроти нас.
— Упереджений, справді?
Я миттю вихопила Едвардове відображення — досконалу копію його досконалого обличчя, а поряд стояла чорнява красуня. Шкіра її була кремова з рум’янцем, очі розширені від збудження, обрамлені густими віями. Вузький бутон мерехтливої білої сукні ніжно розпускався шлейфом унизу, наче перевернута лілія, — сукня була пошита так управно, що тіло здавалося елегантним і граційним — принаймні поки не рухалося.
Перш ніж я встигла моргнути, щоб красуня в дзеркалі перетворилася знову на мене, Едвард знагла напружився й обернувся у протилежний бік, наче хтось гукнув його на ім’я.
— О, — мовив він. На мить його брови нахмурилися, але так само швидко розгладилися.
Зненацька він розплився у широкій посмішці.
— Що таке? — запитала я.
— Весільний сюрприз.
— Га?
Він нічого не відповів, натомість знову почав танцювати, помалу підштовхуючи мене у напрямку, протилежному до того, куди ми рухалися перед тим, — подалі від вогнів, у глибоку темряву ночі, яка оточувала танцмайданчик.
Він не зупинявся, допоки ми не опинилися в тіні розлогого кедра. А тоді Едвард подивився просто в найтемнішу темряву.
— Дякую, — мовив Едвард до темряви, — Дуже… мило з твого боку.
— Милий — моє друге ім’я, — з темряви ночі відгукнувся знайомий хриплий голос. — Можна приєднатися?
Долоня моя інстинктивно лягла на горло, і якби Едвард не підтримав мене, я б гримнулася на землю.
— Джейкобе! — видихнула я, щойно до мене повернулася здатність дихати. — Джейкобе!
— Ну, привіт, Белло.
На нетвердих ногах я рушила на голос. Едвард міцно підтримував мене попід лікоть, аж поки інша пара дужих рук не перехопила мене в темряві. Жар Джейкобових долонь миттю пропалив тонку атласну
